Розвиток освіти в ранньомодерній Україні

У XVI — на початку XVII століття на теренах України виникла розвинена мережа освітніх закладів. Це були передусім колегіуми єзуїтів та інших католицьких орденів і протестантські гімназії, що відкривали свої двері для юнаків різних віросповідань. Усвідомлюючи вагу освіти та не бажаючи втрачати вірян, православні діячі й собі заснували низку освітніх закладів.

Перші школи

1576 року зусиллями князя Василя-Костянтина Острозького постала слов’яно-греко-латинська школа в Острозі — перша українська науково-освітня установа. Значну суму на розбудову Острозької школи надала князева племінниця Галшка Острозька. Тут здобув освіту гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Однак нащадки роду Острозьких прийняли католицизм, і 1624 року в Острозі постав єзуїтський колегіум, а православна школа остаточно припинила існування 1636 року.

Тим часом у багатьох містах України православні міщани об’єднувались у братства й засновували школи для дітей всіх станів. Першим школу заснувало Успенське братство у Львові 1586 року, за її взірцем почали діяти й інші — у великих та малих містах і навіть деяких селах. У Києві на Подолі братська школа постала 1615 року — від неї веде відлік Києво-Могилянська академія.

Освіта в Києві

У братських школах навчали церковнослов’янської, грецької, руської мов, вчили читати Часослов і Псалтир. Аби подолати певну ізольованість братських шкіл, 1631 року митрополит Петро Могила заснував школу при Києво-Печерській лаврі за взірцем єзуїтських колегіумів. Братчики Київського Богоявленського братства занепокоїлися, що Лаврська школа стане конкурувати з Братською школою, утримуваною їхнім коштом. Незвичною була і проєвропейська орієнтованість освітнього закладу Петра Могили: із латинською і польською мовами викладання й програмою семи вільних наук. Утім, 1632 року вдалося досягти домовленості про об’єднання двох шкіл у колегію на Подолі.

Навчання тривало дванадцять років, дехто переривав студії і повертався через певний час. Спудеї відвідували так звані ординарні класи: фара, інфима, граматика, синтаксима, поетика, риторика, філософія та богослов’я. Королівський дозвіл викладати богослов’я давав навчальному закладові статус академії, та його вдалось отримати не відразу.

Збережені до наших днів авторські курси лекцій та студентські конспекти дають уявлення про те, що саме викладали в Києво-Могилянській академії. Тут вивчали, зокрема, мови, спів, малювання, елементи медицини й точних наук, однак передусім вона мала гуманітарне спрямування. Філософію викладали за західним зразком, тобто суто латинською мовою, спираючись на арістотелівську науку та використовуючи католицькі підручники, а засвоєнню матеріалу сприяли публічні диспути. Поступово в академії з’явилися нові європейські мови: німецька 1738 року та французька 1753-го, — додали секулярні предмети, змінювалося наповнення традиційних курсів.

Помітною групою в школах Гетьманщини були сини козацької старшини. Зокрема, в Києво-Могилянській академії вчились майбутні гетьмани Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Іван Самойлович, Іван Скоропадський, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок.

Здобували навчання й бідніші студенти — вони жили в бурсі, тогочасному гуртожитку. Існувало спеціальне розпорядження адміністрації Києво-Могилянської академії від 1764 року, згідно з яким щороку від 9 травня до 1 вересня учнів класу риторики та старших, котрі не мали належних засобів до існування, сиріт, дітей незаможних батьків офіційно відпускали для жебрання харчів із зобов’язанням повернутися до початку навчального року.

Шкільна мережа

Київська академія мала кілька філій, зокрема у Вінниці (згодом перенесений до Гощі) та Кременці. Викладали в них за програмою київського закладу, про високий рівень свідчать постаті ректорів школи Ігнатія Оксеновича Старушича й Інокентія Гізеля.

Існували також колегіуми в Чернігові, Переяславі, Харкові. Чернігівський осередок освіти називали «Чернігівськими Атенами», ним опікувався Лазар Баранович. А в Переяславському та Харківському колегіумах певний час викладав Григорій Сковорода, хоча загалом він більше уподобав домашню освіту.

Чернігівський, Харківський та Переяславський колегіуми ліквідувала на тлі згортання світської освіти в Україні імператриця Катерина II.

Освітні мандрівки

Освітні подорожі — традиція ще середньовічних студентів. У добу Відродження талановиті юнаки з руських земель вписали свої імена в списки європейських університетів. Зокрема, лемківський поет Павло Русин із Кросна навчався в Краківській академії та у Грайфсвальдському університеті, а згодом викладав в обох закладах. Оратор родом із Перемишля Станіслав Оріховський-Роксолан студіював в університетах Кракова, Відня, Віттенберга, Падуї, Болоньї, Рима, Венеції — і весь цей шлях він подолав до 27 років. Продовжуючи традицію середньовічних мандрівних студентів, українська молодь здобувала знання в найкращих західних освітніх закладах і, підкреслюючи своє походження, підписувалася «русинами» чи «роксоланами».

У добу бароко ситуація дещо змінилася. Якщо досі далека мандрівка для здобуття освітнього ступеня була безальтернативною, то відтепер вишколення українського юнацтва бодай починалося на батьківщині. Наприклад, син першого ректора Острозької академії Герасима Смотрицького Максим (відомий як Мелетій Смотрицький) здобув перші знання під крилом у батька, проте згодом також вирушив на Захід: його прізвище зафіксовано серед студентів Вроцлавського, Лейпцизького, Віттенберзького й Нюрнберзького університетів. Освітня подорож була коштовною справою, тож вигідним варіантом видавалося наставництво при котромусь із руських княжат. Мелетій Смотрицький став прецептором молодого князя Богдана Соломирецького, його товаришем під час навчання та молодечих розваг на чужині. Для тих, хто не мав статків і високого походження, існував шанс повчитися книжної мудрості за кордоном за церковної підтримки — так розпочав свою кар’єру Феофан Прокопович.

Жіноча освіта

У ранньомодерну добу жіноча освіта була малопоширеною, проте таки існувала. Найчастіше дівчата отримували домашню освіту. Окрім того, у Вільні в другій половині XVI століття діяла кальвінська школа, у якій, можливо, здобували освіту протестантські дівчата, а в 1690-х було засновано школу і для католичок при кляшторі бернардинок. Щоправда, навчали там переважно практичних справ: гаптування, шиття, прядіння, ткацтва, часом куховарства і прання, а принагідно — читання й меншою мірою письма. Принаймні черниці мали змогу читати та переписувати релігійні тексти.

Авторка: Ольга Петренко-Цеунова