Бережанський замок

Історія Бережанського замку

Межа Галичини й Поділля проходить по річці Золота Липа, а над нею вже п’яте століття стоїть замок у Бережанах. Ренесансна твердиня була окрасою міста, але ХХ століття — війнами і радянською безгосподарністю — перетворило її на нещасні руїни.

Італійські будівничі на початку XVI століття обрали для приватної резиденції магнатів Сенявських невеликий острів посеред заболоченої річкової долини. Бережани, тоді ще село, дісталися Сенявським — 1530 року магнати виклопотали міські права для поселення.

Острів між рукавів Золотої Липи був нехай і твердим ґрунтом, та не настільки, щоб витримати масивну споруду, тому землю під фортецю укріпили за допомогою численних дерев’яних паль, а вже над ними влаштували пивниці з надзвичайно товстими стінами. Знайшов свою форму замок за Міколая Сенявського, про що свідчить таблиця, розміщена над в’їзною брамою фортеці: «Вельможний пан Міколай Сенявський, воєвода Руський, гетьман війська, староста галицький та коломийський вибудував цей замок з тесаного каменю власним коштом на похвалу всемогутньому богові і на оборону вірних християн року 1554».

Архітектурні особливості та перетворення замку

Якщо багатий на аркади й різьблені портали внутрішній двір замку нагадував модні в той час ренесансні італійські палаццо, то його зовнішній вигляд був традиційно середньовічним, трішечки «допотопним». На початку XVI століття Україна лише знайомилася з бастіонними фортифікаціями. Замок у Бережанах ще підпорядковувався рельєфу, а не підпорядковував рельєф собі. Оточена ровом твердиня в плані була неправильним п’ятикутником. Земляні укріплення навколо замку почали зводити в 1619–1622 роках: із західного боку насипали равелін, через який в’їжджали до замку. Доступи також охороняли два канали, якими до ровів поступала вода. Це дало змогу витримати не лише набіги татар, а й серйозніші напади козаків у 1648, 1655 і 1667 роках.

На замковому дворі в XVII столітті звели палац, що славився розкішними інтер’єрами. Автором інтер’єрного декору міг бути голландець Ян Пфістер, автор скульптурних надгробків Адама, Прокопа, Миколая та Олександра Сенявських. У 1920 році цінні саркофаги перевезли до Кракова, де їх зберігають і зараз. У 1698 році Сенявські приймали в Бережанах польського короля Августа ІІ.

Інвентар, тобто список майна, замку, складений 1762 року комендантом фортеці Олександром Дашкевичем, описує «золоті князівські покої», живописні плафони із зображеннями битв і міфологічних персонажів, родинні портрети. З другої половини XVIII століття тодішні власники Бережан Чарторийські дедалі рідше бували в місті — замок занепадав. У 1772 році австрійська влада розрівняла вали та бастіони як непотрібні й вимагала в Олександра Потоцького за власний кошт розібрати верхні яруси башт. На той час у замку мешкали монахи-комуністи (це не настільки парадоксально, як здається: був такий чернечий орден). Австрійці їх звідти попросили, а в замку розмістили казарми. З кінця XVIII століття аж до 1930-х років замок насправді слугував казармами. Солдати розграбували все майно, знищили ліплення, розписні стелі. Великі батальні картини розірвали на кавалки, з яких шили мішки. Пізніше частину території перетворили на У 1908 році військові нарешті покинули замок.

Використання замку і сучасний стан

1921 року Якуб Потоцький передав поруйнований форпост до державної казни. У 1925 році відремонтували дах каплиці, досліджували замкові підземелля, проводили розкопки. Були проєкти відтворити замок у формах 1775 року, але на рожеві мрії фінансів не вистачило. А за кілька років почалася Друга світова війна.

Замкову каплицю задумували як мавзолей Сенявських. Храм багато разів перебудовували, нашарування різних стилів зробило споруду неповторною. 1861 року у фортеці квартирував полк баварських гусарів, які для забави били шаблями надгробки Сенявських. У Першу світову війну південно-східну частину фортеці розвалили російські артилеристи, була пошкоджена і в’їзна брама. У фрагментах замку, які не постраждали від обстрілів, почергово квартирували вояки ворожих сторін.

Останні роки у твердині відбувається реставрація. За справу взялися лише тоді, коли в унікальній замковій каплиці обвалився дах.

Авторка: Ірина Пустиннікова