Чернелицький замок

Історія Чернелицького замку

Брацлавський воєвода Міхал Єжи Чарторийський — особа не легендарна, а реальна. Саме за його наказом в 1659 році в поселенні за кілька кілометрів від Дністра нарешті добудували муровану бастіонну твердиню. Замок почали зводити тут ще на початку XVII століття, і отой довгобуд навіть зруйнували козацькі загони в часи Визвольної війни українського народу 1648–1654 років.

Архітектурні особливості та перетворення замку

Так довго будували, а про гарне місце для форпосту не подбали. Чернелицька фортеця не те що гір і скель — навіть пагорба під собою не має. І жодна річка не оббігає сірих стін, підсилюючи обороноздатність. Коротше, не продумали будівничі, чим замку й наврочили — і з вже згаданими козаками, і з турками. Яничари двічі руйнували твердиню — у 1672 й 1676 роках. І єдиною військовою кампанією, де Чернелицька фортеця стала якщо не героєм, то хоч не жертвою, був молдавський похід Яна ІІІ Собеського. Тоді Чернелиця була місцем зберігання провіанту та фуражу королівської армії. Начебто й сам король тут кілька разів переночував. Ну, хоч так…

Князя зрозуміти можна: усе-таки твердині оберігали від набігів не лише шляхтичів, а й простий люд. Але чи варто було тоді будувати форпост за типом «palazzo in fortezza» — до палацу ж простий народ запрошувати не планували? Для дружини, може, старався? Князь дійсно повторно одружився 2 лютого 1650 року у Варшаві — з Єфросинією Станіславською, якій тоді був 21 рік. І справді вибив на внутрішньому фасаді в’їзної башти ініціали й герб дружини.

Померла княгиня у тій-таки Варшаві 2 січня 1668 року, а Чарторийський уже 15 грудня того самого року втретє взяв шлюб з Йоанною Веронікою Оледзькою — майбутньою матір’ю його єдиного сина Казимира.

До польської історії чорнолиця Єфросинія увійшла як щедра дарувальниця: краківському монастирю кларисок виділила кілька тисяч злотих, фантастичну на ті часи суму. Як не фортеця-воїн, то хоч палац-шляхтич. Уже коли замки стали анахронізмом, у Чернелиці мешкали шляхтичі Галецькі, Потоцькі, Стадницькі, а останнім жив тут Мауріцій Ценський. Після 1817 року замок почав перетворюватися на руїну.

Авторка: Ірина Пустиннікова