Фортеця в Судаку

Історія фортеці в Судаку

Найвідомішу з кримських фортець звели купці з міста Генуя, що на півночі Італії, у 1371–1469 роках. Вони зробили це на 157-метровій конусоподібній горі Киз-Кулле-Бурун, що мільйони років тому була частиною коралового рифу. Гора з південного боку закінчується стрімким урвищем над морем. З півдня й сходу ворогам теж було не підійти, тож лише північну сторону вони могли використати для штурму твердині.

Перші укріплення тут спорудили ще візантійці в VI–VII століттях. У 1365 році Солдаю — так тоді називалося поселення — захопили генуезці, почавши експансію на південний берег Криму. Численні башти твердині носять імена генуезьких консулів, а на вершечку гори піднімається Консульський замок. Будували місцеві майстри із сірого вапняку та ракушняку, у вапняковий розчин додавали битої цегли й керамічних черепків. За взірець взяли європейську фортифікаційну традицію XIV століття — часу, коли про гвинтівки лише почали здогадуватись, а артилерія була в далекому майбутньому.

Архітектурні особливості та перетворення замку

Фортеця ділиться на дві частини: нижня охороняла від ворогів жителів міста, верхня ж, цитадель, була місцем перебування генуезької адміністрації та останнім вузлом оборони в разі захоплення фортеці. Над скельним урвищем стояв Консульський замок XIII–XV століть із міцною баштою-донжоном, власним арсеналом і цистернами води. Збереглися башти Георгія (двоярусна, XIV–XV століть, із каплицею на першому поверсі), Вартова й верхня Безіменна (XIV–XV століть).

Нижня частина фортеці нагадує в плані трикутник і складається з мурів, в’їзної брами та 14 башт закритого й відкритого типів. Останнє — «ноу-хау», характерне для багатьох міських укріплень Європи. А от в Україні воно трапляється лише в Криму. Башти переважно триярусні, висотою до 15 метрів, з них лише одна напівкругла — інші чотирикутні у плані. Товщина стін тут сягає двох метрів, висота мурів — шести-восьми метрів. Вежі твердині носять імена генуезьких консулів, вирізьблені в камені разом з їхніми родовими гербами. На вершечку гори піднімається Дозорна башта, з якої можна побачити околиці Судака. Тільки от туристів до неї не пускають: небезпечно.

Із заходу браму фланкувала, тобто захищала від вогню з флангу, башта Якобо Торселло, зі сходу — башта Бернабо ді Франко ді Пагано. Над брамою — плита з датою «1389». Збереглися пази, у яких були закріплені ґрати, що піднімалися й опускалися за потреби.

На північний схід від брами вишукувалися ще вісім башт, кожна з яких має свою назву, як і на північному заході, де їх збереглося шість.

Використання замку і сучасний стан

Наприкінці 1960-х років Судацьку фортецю відреставрували. Зараз територія комплексу мало забудована, а колись тут були вулиці з будинками, культовими спорудами, громадськими будівлями. Залишилися два скромні храми: Дванадцяти Апостолів (XIV–XV століття) і старовинна безіменна святиня, яку датують ХІІ–XIV століттями, — мечеть чи то 1222-го, чи то 1423 року, руїни храму на консолях, цистерни та склад. Уже за межею замку, поруч з колишнім портом, зберіглася ще одна башта: прикрашена трьома геральдичними щитами башта Фредеріко Астагвера. Дехто з науковців вважає, що саме тут був штаб помічника коменданта Судака.

Чому замкові башти часто робили круглими в плані?

Найстаріші замки Європи мали квадратні в плані башти й донжони. Та з середини ХІІ століття почало з’являтися дедалі більше круглих веж. Справа не в архітектурній моді, а у тверезому розрахунку та появі пороху, який змінив тактику ведення облог. Навіть до цього лицарі помітили, що круглі вежі забезпечували ширше поле для стрільби: у захисників твердині не було «сліпих плям». Якими б міцними не були стіни веж, яким би цупким не був розчин на курячих яйцях, але найголовніше завдання замкових будівничих полягало в тому, щоб облаштувати солідний фундамент. Квадратні башти будувати було легше, та й простору всередині для захисників було більше. Але такі споруди мали й суттєвий ґандж: із чотирьох їх кутів два виступають за лінію фортечних мурів — чудова мішень для мінерів і саперів. Май лише час, вибухівку (порох!) чи вдосталь кирок та лопат — і копай собі тунель під одним з кутів. Рано чи пізно цей тунель башту повалить. З вежами циліндричної форми таке трапитися не могло.

Ще однією причиною поширення круглих веж були таранні машини й трибушети, які з’явилися в Європі близько 1200 року. За один постріл трибушет «випльовував» на замок до 150 кілограмів каміння. За допомогою цих пристроїв було просто зруйнувати пласку стіну квадратної башти — а от з круглою такий номер не проходив. Хитромудрі архітектори наприкінці ХІІ століття навіть навчилися будувати D-подібні споруди. Зовні в башти кутів не було, проте вони були з боку двору. Такі конструкції були просторіші, а отже, зручніші. Подібні модифікації циліндра й прямокутника бачимо в Раковці над Дністром та в Острозькому замку, а загалом в українських твердинях трапляються башти найрізноманітніших форм: циліндричні, прямокутні, багатокутні, комбіновані.

Авторка: Ірина Пустиннікова