Ужгородський замок

Історія Ужгородського замку 

Ужгородський замок — річ у собі, одна з найстаріших і найкраще збережених у країні. Не очікуйте тут романтичних руїн чи казкових башточок — ужгородська фортеця солідна і спокійна, нічого зайвого чи екстремального.

Звідси, із Замкової гори, починався колись Ужгород. Коли це було, ніхто не знає достеменно, але один з літописів Угорщини, анонімні «Діяння угорців» («Gesta Hungarorum», ХІІІ століття), згадує легенду про те, що ужгородську фортецю заснував у ІХ столітті напівміфічний князь Лаборець. 895 року угри прийшли до Карпат, шукаючи собі нову вітчизну. На цьому шляху плем’я оточило укріплений град над Ужем, і тоді його капітан, вождь білих хорватів Лаборець, спробував утекти до замку Землин (сучасна Словаччина). Воїни лідера угрів Алмоша наздогнали його біля річки Свіржава. Річку з того часу називають Лаборцем, вона тече територією Словаччини. Алмош захопив замок, приніс на честь цієї події жертву богам і чотири дні бенкетував. В останній день святкувань він призначив новим вождем угрів свого сина Арпада. Так, у крові Лаборця й диму учти, нібито починалася одна з найвідоміших королівських династій Угорщини — Арпадовичів.

Архітектурні особливості та перетворення замку

Усе це лише легенда, але ужгородський замок насправді бачив чимало крові й учт. 1086 року його намагалися захопити татарські війська хана Кутеска. Археологам на згадку про ту добу залишилися фрагменти фундаменту в підземеллях фортеці. Можливо, під час монголо-татарської навали 1241 року укріплення Унгвара були зруйновані: уже в 1248 році літописи згадують якийсь «новий замок» Унг. Татари знищили його 1317 року.

Наступна згадка про укріплення належить уже до 1499 року, коли Ужгородом правили магнати Другети (з 1322 до 1691 року). Саме в часи їхнього правління звели аскетичного вигляду палац. Над його входом висічено барельєф з чотирма дроздами, гербом Другетів, і дату «1598». Товщина стін тут 2,5–3 метри, а замість вікон подекуди трапляються бійниці. І не палац це, здається, а замок у замку, цитадель з таємними ходами в стінах, з видовбаним у скельній породі колодязем у внутрішньому дворику.

Магнати запросили до міста італійських військових інженерів, знавців фортифікаційного мистецтва. Ті реконструювали замок: замість неправильного чотирикутника, яким була твердиня за велінням рельєфу, виникло новомодне бастіонне укріплення зі стінами висотою в 10–15 метрів. З трьох боків споруду оточив сухий рів глибиною 8–10 метрів, через який до в’їзної брами було перекинуто підйомний міст.

Використання замку і сучасний стан

Найдавніший з храмів Ужгорода, Георгіївську церкву (1248) на фортечному дворі, Другети перетворили на родинну усипальню. А сьогодні ласим до моторошних історій туристам місцеві екскурсоводи показують лише руїни церкви, називаючи їх «відьм’ячою ямою». Мода на середньовічні страхіття породила міф про те, що тут начебто тримали жінок, яких звинувачували у відьомстві. Історики ставляться до цієї байки скептично, хоч знають, що Георгіївська церква згоріла 1728 року, а потім з її каміння збудували храм у центрі міста. Тоді було відкрито й крипту Другетів — шукали легендарні скарби, а знайшли лише золотий перстень графа Балінта.

Дивні звички на кшталт замуровування живцем людей навряд чи допомагали охоронцям твердині під час облог замку, які траплялися часто. Особливо багато їх було в XVI–XVII століттях, коли за Закарпаття боролися протестантські князі Трансильванії і католицькі Габсбурги.

Останній з Другетів помер 1691 року, після чого місто перейшло до рук магната Міклоша Берчені, чоловіка Крістіни Другет (Чакі). Ось він, розквіт замку! Тут є все, чого може забажати скапризована магнатська душа: придворний театр, власний ансамбль, велика бібліотека, шахи, приватний художник, броварня. Фортеця, оточена вже не валами, а парками, перетворюється на справжній музей: 136 художніх полотен, понад 600 акварелей, сім гобеленів лише в кабінеті Берчені… Графиня Крістіна цікавилася медициною, навіть написала медичний трактат, мала власну «апотекулу», де зберігала власноруч приготовані ліки.

Розкіш ужгородського замку з певною заздрістю зафіксована в описі твердині за 1701 рік, коли влада конфіскувала фортецю в Берчені, дізнавшись про плани магната разом з Ференцем ІІ Ракоці підняти антигабсбурзьке повстання. Самі заколотники втекли до Польщі, але повернулися на Батьківщину в 1703 році, коли повстання куруців таки розгорілося. Загони Берчені оточили Ужгородський замок у вересні 1703 року. Осада тривала кілька місяців. Народна пісня згадує ці події так:

Лізли в гору драбинами,

Внизу огні клали,

Та все ж таки того замку

Вони не дістали.

26 лютого 1704 року замок здався переможцям. Цілий 1707 рік у місті мешкав князь Ракоці: приймав у замку польських і російських послів, навіть карбував в Ужгороді свої монети з написом «За свободу». У цей час Міклош Берчені перебудував твердиню ще раз, під наглядом хорватського інженера Стубіча, але в 1711 році австрійські війська захопили замок, перешкодивши планам Дєрдя ІІ Ракоці підірвати фортецю і спалити місто. Ужгород став власністю державної казни й поступово занепадав. З 1715 року у фортеці стояв військовий гарнізон. У 1775 році твердиня за наказом імператриці Марії-Терезії перейшла до Мукачівської греко-католицької єпархії. Знищено Лицарську залу палацу, перебудовано старі вікна, двері, стелю. З 1775 до 1945 року замок «працював» семінарією. Наступний кар’єрний етап триває від 1946 року до сьогодні: у фортеці розміщений Закарпатський краєзнавчий музей.

Тут найбільша в Україні збірка бронзових скарбів і кельтських старожитностей. Цікаві нумізматична колекція з понад 12 000 експонатів і колекція народних музичних інструментів. А у дворі замку стоїть кремезний Геракл, що от-от подолає отруйну Лернейську гідру. Скульптура виготовлена 1842 року для Гераклового джерела в селі Ужок. Неподалік, на узбіччі стежки, — ще один античний герой, покровитель торговців і мандрівників Меркурій. Хижий сокіл-турул, тотемна пташка угорців, дивиться на відвідувачів замку вже кілька десятиліть. За легендою, саме турул приніс шаблю князю Ракоці — а з нею і перемогу каруцам поблизу Вилока. Колись бронзова пташка прикрашала обеліск поблизу місця битви, а в радянський час переселилася до замку. Вона пильно стереже фортецю, і віриться, що в тисячолітнього замку попереду ще принаймні тисяча років.

Авторка: Ірина Пустиннікова