Золочівський замок

Історія Золочівського замку 

Уже 1180 року в межах сучасного Золочева існувало місто Радече. У деяких історичних джерелах згадують, що в кінці ХІІІ століття на місці сучасного Будинку «Просвіта» і була давньоруська фортеця. Перша згадка про Золочів — під 1442 роком. Можна припустити, що на горі, на перехресті доріг, уже тоді були якісь укріплення.

Магдебурзьке право місто отримало 15 березня 1523 року, за Станіслава Сенинського, який у 1532 році продав Золочів разом з «фортецею» Андрієві графу Гуркові, познанському каштелянові. Новий власник дещо перебудував замок. Нарешті, у 1634 році батько майбутнього короля Польщі Якуб Собеський зміцнив замок чотирма бастіонами.

Син русинки Ян ІІІ Собеський цікавився астрономією та архітектурою, знав латину, французьку, німецьку, трішки турецьку, татарську й грецьку мови. Він ріс, убираючи культ предків — безстрашних воїнів.

У грудні 1645 року, коли майбутній полководець навчався в Кракові, з Франції до Польщі потягнувся караван карет і возів. Через засніжені Нідерланди й Німеччину прямувала на край цивілізованого світу тридцятип’ятирічна принцеса Мантуанська Людовика Марія Гонзага з возами майна і численним почтом. Там була і чотирирічна Марія Казимира д’Аркен (1641–1716), дочка родовитого, але бідного капітана французької королівської гвардії і королівської гувернантки. У Версалі шепотіли, що дівчинка з великими очима — позашлюбна дочка майбутньої польської королеви Людовики Марії і її фаворита Конде.

Любов Яна ІІІ і французької красуні спалахнула миттєво — від першої зустрічі в 1655 році. Хлопець, якому було тоді 26 років, побачив у варшавському королівському палаці чотирнадцятирічну красуню. Але за кілька років Марисенька вийшла за іншого. Ян не раз зустрічав француженку з чоловіком — украй непривабливим князем Яном «Собіпаном» Замойським, хворим на подагру п’яничкою. Сміливий у бою, поза війнами Замойський тринькав свої велетенські статки на гучні бенкети й нечасто бував удома. Діти подружжя вмирали в дитинстві. Сусід Собеський іноді розраджував Марію Казимиру в її самотності, а ще писав листи, називаючи її «прекрасною Астреєю» і «королевою серця». Замойський зрештою помер, а 15 травня 1665 року Ян і Марія Казимира взяли шлюб, що тривав 30 років. Зі спільних тринадцяти дітей вижило лише четверо. Майбутнє принесе війни, коронацію і тріумф під Віднем, але Ян завжди писатиме дружині листи, і з 300 опублікованих епістол 80 написано з Галичини.

Архітектурні особливості та перетворення замку

Королеву в Речі Посполитій не любили: іноземка, недостатньо шляхетна, спустошує казну. Навіть те, що вона була кумою Людовіка XIV, який хрестив її сина Якуба, не покращило справи. Для усамітнення вона обрала одну з літніх резиденцій Собеських — фортецю в Золочеві, вотчину свекра, Якуба Собеського. Гонорового магната і зараз пам’ятають п’ятикутні бастіони. Вони закінчуються вежами, які прикрашають плити з гербами Яніна, Годзава, Равич і Гербурт та літери J.S.K.K.S.K. (Jakob Sobieski, Krajczy Koronny, Starosta Krasnostawski). Замок став старому Собеському своєрідним монументом, але по-справжньому вдихнула душу в ці стіни його невістка. Легенди навіть стверджують, що Марія хоробро захищала Золочівський замок під час турецької облоги.

Твердиня мала свої секрети. Господар і його дружина мешкали в різних кімнатах. Вікна з покоїв пані виходили на зовнішній бік фортеці, де була охорона: саме з цього боку в стіні було зроблено потайний хід до скарбниці. За порадами архітекторів, між двома половинами був ще один прохід. Легенди переконують: ці ходи — дитячі забавки порівняно з підземним тунелем, який начебто зв’язував замок з містом.

Особлива гордість Золочівського замку — туалети. Банальні нужники в часи Марії Казимири були великою рідкістю. А золочівські ще й так майстерно зроблено, що їх вивчали й сучасні спеціалісти.

Використання замку і сучасний стан

У 1690-х роках Марія частенько усамітнювалася в Золочеві. Саме тоді на території замку з’являється Китайський палац. Рис китайської архітектури тут небагато: фантазія місцевих зодчих, які жодного разу не були за Китайським муром, спиралася на тогочасну порцелянову моду. Зараз у цій дуже віддалено схожій на пагоду будівлі проводять для високих гостей чайні церемонії.

Біля замкових воріт стоять камені, привезені зі зруйнованого в XVI столітті замку в Новосілках, неподалік від Золочева. Екскурсоводи називають їх тамплієрськими: на сірому тлі філігранно висічено кілька рядків невідомою мовою. А поруч терновий і маковий вінки, які переплелися, наче дві обручки. Між вінками — акуратна дірочка. Кажуть, якщо маєш таємне бажання, потрібно покласти до дірочки палець і швидко повертіти ним. Якщо бажання матеріальне, потрібно повертати в бік тернового вінка, хочеш романтики — у бік вінка квітучого.

Насправді перед нами свідчення ще однієї історії кохання, цього разу трагічної. Власником навколишніх сіл у 1810–1840-х роках був силач і психопат Томаш Стрембош. Казку про Синю Бороду пам’ятаєте? Її головний герой порівняно зі Стрембошем був сумирним ягням. Селян, які пану чимось не догодили, Томаш убивав голіруч. Донька Зузанна в 14 років втекла від нього до Львова. Пізніше Томаш ходив війною на чоловіка Зузанни, підстаркуватого французького графа Фердинанда де Фреснеля. Зузанна ж закохалася у місцевого художника. І саме він залишив їй зашифроване любовне послання на каменях, які стоять у дворі замку.

Авторка: Ірина Пустиннікова