Олекса Гірник

Олекса Гірник походив з інтелігентної бойківської сім’ї, залученої у просвітницьку роботу. Його батько, Микола Гірник, протягом життя зазнав поневірянь як у польських в’язницях, так і в російських таборах; він прищепив синові любов до України та мрію про незалежну українську державу, яку Олекса проніс крізь життя.

Ще зовсім юним Гірник вирізнявся активною громадянською позицією: був членом «Пласту» і «Просвіти», працював у молодіжному товаристві «Сокіл», належав до лав ОУН. Мріяв про навчання у Львові на філософському факультеті, однак цій мрії не судилося здійснитися: юнака призвали до польської армії, а згодом віддали під суд за висловлювання проти польського уряду й заклики до боротьби за незалежність України.

25 березня 1937 року Гірника засудили до п’яти років і трьох місяців позбавлення волі за звинуваченням у державній зраді. Покарання він відбував у концтаборі Береза-Картузька, у львівській тюрмі «Бригідки», потім у тюрмах Тарнова і Кракова. 1939 року, після вторгнення нацистської Німеччини до Польщі, Гірник утік із ув’язнення. Та свобода тривала недовго: на вокзалі у Стрию він став свідком примусової депортації поляків у Сибір; не змігши проігнорувати крики жінок і дітей, яких радянські солдати заштовхували у товарні вагони, немов худобу, він втрутився — й опинився в руках службовців НКВС.

Через переповненість тюрем на Галичині Гірника перевели до управління НКВС Житомирської області. Збагнувши, із ким мають справу, слідчі били його, вимагаючи виказати інших членів підпілля ОУН, однак Гірник не піддався. Тоді його звинуватили в закордонних зв’язках, посилаючись на давніші матеріали польських спецслужб, де він фігурував як лідер групи українських націоналістів. Зрештою Гірника засудили за зраду батьківщини на вісім років позбавлення волі та ще п’ять років поразки у правах і відправили у табір на Уралі.

Повернувшись додому восени 1948 року, Гірник влаштувався на роботу в цегельні Станіслава (тепер — Івано-Франківськ). Через рік він одружився з Кароліною Петраш: вона, як і її брат, греко-католицький священник Михайло Петраш, теж мала гіркий досвід ГУЛАГу. 1953 року подружжя переїхало в Калуш. У їхньому шлюбі народилися двоє синів: Маркіян і Євген, що згодом стане головою Конгресу українських націоналістів і депутатом Верховної Ради вже незалежної України.

«У третьому класі він підмовив мене вивчити вірш “Розрита могила”, а він тоді був заборонений. Я його розказав, і батьки мали від учительки неприємності», — пригадував про батька Євген Гірник.

До виходу на пенсію Гірник вів скромне, нічим не примітне життя працівника цегельного заводу. Однак близькі знали його як людину, яка дуже переймається долею української мови та культури; йому було нестерпно боляче бачити тотальну русифікацію України. Поступово в Гірника визрів відчайдушний намір, про який він не розповідав жодній живій душі.

1976 року він зробив до своєї садиби прибудову, у якій облаштував тайник — а туди складав листівки, які писав від руки під копірку у восьми різних варіантах. То були заклики долати русифікацію і боротися за незалежну Україну, супроводжувані рядками із Шевченка; усього він написав їх близько тисячі.

18 січня 1978 року Олекса Гірник зібрав речі й вийшов із дому, залишивши рідним записку про те, що поїхав до Львова й повернеться за кілька днів. Однак насправді він вирушив у Київ, сходив до Києво-Печерської лаври, а 21 січня прибув останнім автобусом до Канева. Піднявшись на Чернечу гору, він вклонився могилі Шевченка, розкидав довкола всі свої листівки, облив себе бензином і підпалив.

Обвуглене тіло дисидента знайшли вранці. КДБ ретельно зібрало листівки і зробило все можливе, щоби приховати правду про смерть Гірника навіть від його родини, поширюючи чутки про випадкову загибель якогось п’яного безхатька, що грівся біля багаття. Однак правди не вдалося приховати — не в останню чергу завдяки міліціонеру Олександру Гнучому, який працював на місці події і зміг сховати у кишені кітеля кілька Гірникових прокламацій.

Історія чоловіка, який спалив себе з любові до України, стала відома широкому загалу лише після розпаду Радянського союзу. У 2007 році Президент України Віктор Ющенко посмертно присвоїв Олексі Гірнику звання Героя України.