Барокова вишивка на підризниках

Вишивку різнокольоровим шовком із додаванням срібних і золотих ниток, яка дійшла до нашого часу і зберігається в багатьох музеях як України, так і за її межами, донедавна помилково називали «вишивкою козацької старшини». Насправді ці чудові взірці кінця XVII — середини XVIII століття — не що інше, як вишивка на підризниках. 

Особливості підризників

Що таке підризник і разом із чим його одягали? Відповівши на ці запитання, ми краще зрозуміємо, чому і де його вишивали. Отже, підризник — різновид богослужбового облачення, довгий (до п’ят) одяг із вузькими рукавами. Колір його зазвичай білий, але залежно від церковного календаря може змінюватися. Зазвичай основний матеріал — це шовк. Як прості священники, так і архієреї (єпископи, митрополити, патріархи) одягають підризник, служачи літургію. Архієрейський підризник має так звані гамати, або джерела — стрічки, що стягують рукав біля зап’ястя; це символічне зображення потоку крові з пробитих рук Ісуса Христа.

Елементи богослужбового облачення такі: підризник, єпитрахиль, пояс, набедреник, риза, поручі, орар, палиця. Підризник як найближчий до тіла елемент облачення символізував чистоту і святість. Поверх нього завжди одягали ризу, тож видно було тільки його низ. Це можна порівняти із сорочкою в народному вбранні, коли її край визирав з-під стегнового одягу. Край підризників, який було видно, часто декорували вишивкою або пришитою смугою візерунчастої тканини. 

Нижню вишиту частину підризника називають по-різному: поділ, кайма, фриз, лиштва, окрайка. Стефан Таранушенко у виданні «Пам’ятки мистецтва Старої Слобожанщини» (1922), підписуючи фотографії вишитих країв підризників, ужив термін «вишиванка». 

ХІІ археологічний з’їзд у Харкові

Широкого розголосу й популярності цей тип українських вишитих підризників набув на початку XX століття — під час і після XII археологічного з’їзду, який відбувався в Харкові 1902 року. На виставці, яка діяла під час з’їзду, була колекція таких вишивок із Полтавщини та Слобожанщини, яку надав Василь Федорович Безпальчев. Цікаво, що в каталозі виставки в описах церковних предметів із колекції Безпальчева зазначені не лише населені пункти, а й імена священників, яким належали ці облачення. Наприклад: підризник із білого полотна, з подолом, на якому вишиті золотом та різнокольоровими шовками квіткові орнаменти, належав протоієрею Феофанові Макухіну зі Спасо-Преображенської церкви в Ізюмі; підризник із простого полотна, поділ якого прикрашений квітами, вишитими червоним кольором, належав священнику Василеві Петрусенку з міста Недригайлів Лебединського повіту. 

Виставку XII археологічного з’їзду відвідав і український художник Микола Самокиш. Вишивка подолів підризників не залишила його байдужим. Він зміг зблизька роздивитися ці експонати і зробити детальні замальовки, завдяки яким зрозуміло, що експонати, які тепер зберігаються в Державному історичному музеї у Москві, були тоді виставлені в Харкові. Окрім зразків із колекції Безпальчева, Самокиш замалював схожі взірці вишивки і з експонатів Київського історичного та Полтавського музеїв та деяких сіл Полтавської, Київської та Чернігівської губерній. 

На основі замальовок з виставки 1902 року був створений альбом «Мотиви українського орнаменту», який уміщав 40 кольорових таблиць і вийшов у 1903–1904 роках у Харкові. 

XIV археологічний з’їзд і пізніші дослідження

Вишиті підризники (або вишиті береги від підризників) були представлені також на XIV археологічному з’їзді 1908 року в Чернігові. У виданні каталогу до цього з’їзду в розділі «Підризники XVII–XIX століть» можна знайти як перелік вишитих підризників, так і описи їхніх подолів; ці артефакти походили з храмів Чернігівської губернії і зберігалися в Єпархіальному хранилищі старожитностей та в Історичному музеї Архівної комісії. Завдяки тому, що в описах вказані населені пункти, з яких походять експонати, можна унаочнити їхню географію. 

Пізніше виходили альбоми із замальовками фрагментів вишивки на підризниках: «Українські взори XVIII віку» (1909) або «Українські візерунки XVIII століття» (1912).

У виданні 1922 року «Пам’ятки мистецтва Старої Слобожанщини» Стефан Таранушенко теж не оминув увагою вишивки підризників. У цій книжці є унікальна світлина з підписом «підризник скатірка» з Харківського церковно-історичного музею. Тут легко помітити схожість вишивки підризника з вишивкою на скатерті з родини Ґалаґанів із колекції Василя Тарновського.

Вишивка підризників кінця XVII – XVIII століть викликала інтерес не лише у художників та видавців, а й у культурологів. У 1914 році в часописі уродженець Чернігова географ, економіст, культуролог і філософ Петро Савицький опублікував статтю «Про українську вишивку XVIII століття та її сучасне відродження». Тут уперше зустрічається термін «вишивка української старшини» як узагальнена назва вишивок на підризниках. Савицький пише: «Можна висунути припущення, що творцем цієї орнаментики була українська інтелігенція часів Гетьманщини і що жінки та дочки старшин і священиків працювали над цими вишивками». На його думку, вишивка на підризниках вийшла з народу і залишалась пов’язаною з ним через козацтво. Цю тезу підтримує лише один аргумент — згадана вище скатерка, яка нібито належала дружині Григорія Ґалаґана і датована серединою XVIII століття. 

У монографії Тетяни Кари-Васильєвої, у розділі, присвяченому церковному шитву, знайдемо докладний опис різноманітних осередків, де могли виконувати вишивки для церковних облачень: «Велика кількість речей, різний рівень майстерності їх виконавців свідчить про те, що існували провідні центри, де виконувалися складні, почесні замовлення, яким було під силу розв’язання високохудожніх завдань. Водночас були й монастирі, що продукували нескладні сюжетні та орнаментальні роботи для місцевих церков». Далі Кара-Васильєва наводить приклади таких центрів: «Одним із найдавніших осередків гаптування в Києві був Києво-Печерський Вознесенський жіночий монастир, основним центром шитва на Чернігівщині був П’ятницький жіночий монастир. Крім П’ятницького монастиря, на Чернігівщині церковним шитвом займалися Покровський Шуморівський, Кам’янський Успенський, Ніжинський, Козелецький а також Стародубський Печенецький монастирі». 

Складно перерахувати всі монастирі, де займалися гаптуванням, але суть в тому, що розкішні вишивки, які ми бачимо на підризниках, були виконані професійною рукою з доволі коштовних матеріалів і з використанням різноманітних технік. Тому цілком логічно, що й козацька старшина замовляла оздоблення речей для свого побуту саме в монастирських майстернях.

Матеріал підризників

У численних описах підризників із каталогу XIV археологічного з’їзду ми можемо прочитати і про асортимент тканин, із яких шили підризники, і про колір ниток, якими їх вишивали, і навіть про техніки вишивки та крій. Для пошиття підризників використовували різноманітні тканини: полотно, вовну, шовк, піке. Окрім вишивки шовком, срібною та золотою ниткою, трапляється хрестиком бавовняною ниткою. Зокрема, полотняний підризник з церкви в селі Новий Білоус вишитий «у хрестик» червоними бавовняними нитками; поділ підризника з Троїцької церкви села Холявина вишитий простими червоними нитками хрестиком по грубому полотну; поділ полотняного підризника з Покровської церкви села Гирин вишитий червоною ниткою в хрестик з розкиданими поверх вишивки дрібними квітами. Як можна побачити на експонатах XVIII століття з колекції Безпальчева, які тепер зберігаються в Державному історичному музеї в Москві, вишивка хрестиком бавовняними нитками на полотняних підризниках має геометричні орнаменти, які, можливо, стали прототипом для вишивки підтичок сільських сорочок кінця XIX — початку XX століть; це почасти розвінчує міф про те, що хрестик — це новітня техніка вишивки, яка з’явилась в Україні лише у XIX столітті. Також тут є зразок вишивки червоними та синіми нитками, які використовували для вишивки сорочок та рушників кінця XIX століття українські селяни.

Полотняні підризники могли бути не тільки натурального білого кольору, а й вибійчані. Наприклад, підризник із церкви Стрітення міста Почеп був пошитий із кольорової вибійчаної тканини червоними квітами по темно-коричневому полю. Підкладка такого підризника також була вибійчана. А от підризник з Миколаївської церкви того ж міста був пошитий із коричневої вибійки зі смугами та строкатими квітами на підкладці з крашенини. Такі кольорові вибійчані тканини були своєрідним замінником коштовніших шовків. 

Колір тканини, із якої шили підризники, визначали літургійні потреби. Найчастіше в описах трапляються кольори, наближені до білого (світло-кремовий), блакитний, червоний. Білий переважає і в зразках подолів, які зберігаються в музейних збірках. Іще ми маємо опис підризника із церкви села Мохнатин, у якому основна тканина — це блакитний шовк, рукави пошито з жовтої матерії, а опліччя — з кольорової. Підкладки до шовкових підризників могли робити з простого доморобного полотна, яке також іноді вишивали.

Значно рідше за полотняні й шовкові в описах трапляються підризники, пошиті з вовняної тканини. Підризник з Успенської церкви села Татарівщина був пошитий з вовняної зеленої матерії з шитим шовками краєм: його поле суцільно зашите зеленим шовком, а по ньому вишаптувано квіти темно-коричневим шовком та сріблом. Маємо згадку також і про підризник із червоної вовни з килимовою вишивкою вазонів з квітами, який зберігався у чернігівському Спаському соборі. 

Для вишивки підризників використовували різноманітні нитки: бавовняні, вовняні, шовкові, золоті, срібні, срібну сухозлітку.

Оздоблення 

Домінантною орнаментикою вишивки підризників була рослинна, здебільшого двох типів: 

1) окремі елементи у вигляді букетів квітів, перев’язаних стрічкою, вазонів (квіти в горщику), окремі стилізовані квіти або плоди; 

2) стрічкові композиції у вигляді гірлянди або фризу, в яких деталі орнаменту (квіти, листя, плоди) зв’язані між собою лінією, стилізованою як гілка. 

Про вишивку підризників із вазонною орнаментикою є згадки і в описах: підризник із чернігівського Спаського собору був із червоної вовняної матерії з килимовою вишивкою вазонів з квітами; підризник із Покровської церкви села Требухів був полотняний, вишитий червоними трояндами та синіми виноградними гронами у вазонах. Зазвичай береги підризників із такими вишитими вазонами були доволі широкими. Наприклад, в описі підризника з Ільїнської церкви села Мізин зазначено, що його край мав ширину 10 вершків (44,5 сантиметра) і був вишитий вазонами з квітами.

Переважна кількість подолів підризників, які зберігаються в різноманітних музеях, має вишивку другого типу.

Трапляються згадки і про інші орнаментальні сюжети, крім геометричних і рослинних. Ідеться про зображення драконів, воїнів, обладунків, архітектурних споруд. Процитуємо опис підризника початку XVIII століття з церкви в селі Андріївка: «Поділ (нижній край, або по-місцевому “окрайка”) підризника вишитий крупним візерунком; візерунок, тобто “одноличка”, зображує драконів і воїнські обладунки, складені хрестоподібно під сідлом; бордюр також із різноманітним візерунком, так звані “очки”, квіти та інші фігури». В описі підризників із церкви святих Флора і Лавра з міста Почеп теж є згадка про зображення драконів, дерев і дрібних фігур. А от на широкій мережці з міста Погар зображено храми та дерева. Це свідчить, що у вишивальних майстернях добре знали зразки ренесансної європейської вишивки XVI століття, де такі сюжети були традиційними. Надруковані в Європі зразки орнаментів середини XVI століття цілком ймовірно могли потрапляти і на терени України. 

Авторка: Оксана Косміна