Бароковий вишиваний одяг

Окрім підризників, постільної білизни та інтер’єрного текстилю, у XVII–XVIII століттях вишивкою оздоблювали також нижній одяг і головні убори. У джерелах трапляються згадки про вишивані сорочки, намітки, хустки, кибалки, чепці, шапки. Залежно від убору, ця вишивка могла нагадувати вишивку золотом або сріблом на церковному облаченні або вишивку біллю на сорочках. 

Сорочка

У заможних верств населення сорочки належали до білизни. Бо, на відміну сорочок сільських мешканців, які були водночас і нижнім, і верхнім вбранням, сорочки заможних верств населення були нижнім вбранням, яке ховалося під інших одяг. 

Сорочки заможних людей із тонкого імпортного полотна прикрашали вишивкою золотими або срібними нитками: «Сорочок голландського і швабського полотна 60, з яких у двох рукави вишиті золотом» (1755 рік); «сорочка рубкова [рубок – різновид тканини], рукави вишиті сріблом» (1758 рік).

В описах майна, окрім терміну «сорочка» зустрічаємо його синонім — термін «рубашка». Її шили з тканин дорогих ґатунків і теж прикрашали вишивкою шовком, золотом та сріблом. Скажімо, в описі рухомого майна гетьмана Івана Самойловича та його синів із 1690 року, який опублікувала Археографічна комісія в 1884 році, читаємо: «49 рубашок швабських тонких полотен, у тому числі 6 вишиті золотом». В іншому описі майна заможної панянки є згадка про «п’ять рубашок, вишитих золотом і сріблом» (1685). Вишивкою декорували комір, рукави, манжети, шви: «рубашка чоловіча рубкова, комір і шви вишиті золотом»; «в інших рубахах комір і рукави вишиті золотом і шовком». Вишивка золотом та сріблом таких сорочок досить часто доповнювалась ще чорними або зеленим шовковими нитками: «8 рубашок жіночих польських, у том числі в однієї брижі і плечі вишиті чорним шовком з золотом, а в іншої брижі теж вишиті чорним шовком» (вони теж належали до майна гетьмана Івана Самойловича і його синів). 

У джерелах є згадки і про сорочки, рукави яких які були вишиті біллю, а поділ – шовком: «Лиштва шовком вишита і рукави біллю вишиті» (1720 рік; цей фрагмент можна знайти в «Матеріалах сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної України»). 

Як виглядали подібні сорочки, можна побачити у фондах Національного музею декоративного музею у Києві, де зберігаються рукави сорочки шитої білим по білому на тонкому батисті. 

Хуста

У джерелах є відомості про так звані хусти. Під цим словом могли мати на увазі або біле полотно, або спідню білизну (як чоловічу, так і жіночу), або й жіночий головний убір (хустка).

Маємо письмові свідчення, що хусти декорували вишивкою: «Хусти білі, хусти гаптовані золотом, вишиті єдвабом» (1622 рік); «Хусти білі, розмаїті, вишиті червоним єдвабом і біллю» (1625 рік). Термін «біль» із другої цитати — це білі нитки для вишивки та мережива. Саме такими від кінця XVI століття оздоблювали як постільну білизну, так і різні елементи одягу. Зокрема відомо про вишивку білими нитками простирадел: «5 простирадел зі швабського полотна, по краях мереживо та вишивка біллю» (1690 рік).

До так званих хуст можна віднести й розмаїті серветки, носовички, які теж вишивали білим по білому. Деякі такі хусточки та серветки зберігаються в Національному музеї декоративно-прикладного мистецтва у Києві. 

Намітка

Намітка — головний убір заміжніх жінок: довге полотно, яке пов’язували різноманітними способами поверх очіпка. Якість тканини залежала від статків власниці.

Кінці наміток декорували тканими смугами: «Наміток вишитих заполоччю чотири» (1777 рік). Коштовніші намітки прикрашалися перлами, дорогоцінним камінням і золотими та срібними нитками: «Намітка низана перлами великими зі смарагдами та яхонтами [сапфірами або рубінами], між перлами обкладено срібним золоченим ланцюжком з канителлю [металевою ниткою]; намітка серпанкова, на кінцях вишита золотом і сріблом» (1690 рік). Цей спосіб декорування перегукується зі способом, яким оздоблювали речі церковного вжитку.

Хустка

Хустка — це шматок тканини різного розміру і ґатунку, який використовували (переважно жінки) для покриття голови, шиї і всього тіла. Доволі часто хустку оздоблювали вишивкою бавовняними, шовковими, срібними, золотими нитками: «Хусток з єдвабом [шовком], вишиваних» (1601 рік); «Хусток серпанкових заполочних [бавовняних] 30, хусток золотом і сріблом вишитих 30» (1729 рік). 

У музейних колекціях зберігаються хустки, вишиті, як і сорочки, білими нитками. Про такі вишиті біллю хустки є згадки і у письмових джерелах: «Дві хустки вишиті,  одна шовком, а друга біллю» (1605 рік). Орнамент вишивки шовковими, срібними та золотими нитками на хустках перегукується з орнаментом на підризниках, а вишивка біллю нагадує вишивку на постільній білизні та сорочках. 

Чепець

Чепець — жіночий або дитячий головний убір, виготовлений із тканини. Залежно від статку власниці, чепці могли бути виготовлені як із коштовних тканин, розшитих золотом, перлами, так і з простіших тканин без додаткового оздоблення. Для пошиття чепців використовували шовк, атлас, бархат, оксамит, табін, лудан, грезет, тафту, мереживо, сукно, полотно. 

Коштовні чепці заможних власниць оздоблювали вишивкою золотими, срібними та шовковими нитками: «Один чепець вишневий атласний, у деяких місцях вишитий золотом і сріблом» (1690 рік); «Чепці, які пришивають на кибалки: бархатних 3, вишитих золотом і сріблом; по різним штофам вишитих золотом і сріблом 3; по атласам вишитих золотом і сріблом 2; по сітках вишитих золотом і сріблом 6» (1724 рік);  «Чепець старий на атласі червоному, вишитий золотом; чепець на кармазині, вишитий золотом» (1751 рік). 

Найпопулярнішими кольорами шовкових ниток, якими вишивали чепці, були чорний і червоний, які гарно поєднувалися як із тлом основної тканини, так і з золотою ниткою: «Чепець, вишитий чорним шовком з золотом» (1639 рік); «Два чепці, перший вишитий червоним, а другий чорним шовком» (1576 рік). 

Кибалка

Термін «кибалка» може означати або різновид чепця, або деталь жіночого головного убору у вигляді скрученого шматка полотна, до якого пришивали денце. 

Якщо під кибалкою розуміли обруч із полотна, то обов’язково згадували і вершок, пришитий згори. Такі верхи шили з дорогих тканин (штофу або оксамиту) і вишивали золотом і сріблом: «Верхи, які нашивають на кибалки: 2 оксамитових червоних, вишитих золотом і сріблом; по штофу малиновому вишитий золотом і сріблом» (1724 рік); «Очіпки, які пришивають поверх кибалок» (1724 рік). 

До нашого часу у музейних збірках збереглися такі вишиті денця кибалок, виконані золотими і срібними нитками по оксамиту. Їхні орнамент і техніка вишивки ідентичні вишивці на церковному облаченню та предметах церковного культу. 

Шапка

Шапка була як чоловічим, так і жіночим головним убором. Шапки виготовляли з хутра (соболь, куниця, лисиця, кіт, баран, бобер, горностай, кріль) і тканин (парча, оксамит, адамашка, люстрин, атлас, кармазин, канавац, сукно, пліс,  алтабас, доля). Згідно з джерелами, особливої різниці між жіночими та чоловічими шапками у XVII столітті не було. Хіба що верх жіночих шапок додатково декорували гаптуванням: «Шапка соболя жіноча, верх вишитий по зеленому атласу золотом і сріблом» (1690 рік). Можна припустити, що техніка вишивки і орнамент на шапках був аналогічним вишивці на очіпках та кибалках. 

Авторка: Оксана Косміна