Геральдична графіка барокової доби

Гравюра була неодмінним атрибутом панегіриків, епіграм і геральдичної поезії. Їх писали як публічну подяку меценатам, без яких книгодрукування просто не виживало б. У ранньомодерній Україні друкарні не мали стабільного фінансування. Тому вміщений на початку книжки герб благодійника та хвалебний вірш до нього були своєрідною мовою вдячності, репутаційною інвестицією і проханням про подальшу підтримку.

Еліта

Герб у книжці — це родовий знак, символ влади, походження й цінностей. Поет символічно тлумачив його образи, перетворюючи візуальний знак на моральну програму. Такі вербально-візуальні композиції показують, хто й за що отримував культурний авторитет: світська шляхта, духовні ієрархи, військові й політичні очільники — гетьмани й козацька старшина.

Гравюри до геральдичної поезії дають змогу побачити ранньомодерну книжку як складний арт-об’єкт: текст і зображення, політика й поезія працюють разом.

Напередодні урочистого вступу Петра Могили на посаду Київського митрополита його сучасники прагнули підкреслити велич ієрарха. У 1633 році в лаврській друкарні вийшов друком панегірик «Мнемозина слави, праць і трудів». Новообраному митрополиту та головному оборонцю православ’я співали осанну, звеличуючи давнє походження його роду (буцімто аж від римського Муція Сцеволи), лицарську гідність (через згадку про героїзм у Хотинській битві) та духовну мудрість. Твір написаний у формі акровірша, початкові літери утворюють напис PIOTR MOHIŁA. Для більшої пишноти кожна з літер оформлена як емблема, з відсиланнями до античних і біблійних мотивів. 

Панегіричні твори присвячували як живим, так і померлим. Гравюра Івана Щирського на честь покійного брацлавського маршалка Яна Огінського ілюструє назву панегірика: «Шлях слави від воріт дому до брами раю». Це типовий для бароко приклад поєднання різночасових подій, коли реальна особа зображена в уявному середовищі, серед гербів і символів, а проте все постає виразно матеріальним, не ефемерним. Обабіч сходів, якими покійний сходить до неба, постаті святих — Іван Воїн та Іван Предтеча, що тримають лев’ячу шкуру із заголовком панегірика. 

Суспільно-політична програма

За часів гетьманування Івана Мазепи Козацька держава досягла апогею свого розквіту. Це стосувалося різних сфер життя, зокрема й мистецтва, яким опікувався гетьман-меценат. Мазепу зображували взірцевим володарем, відповідальним за долю держави, покровителем освіти, культури та церкви.

1705 року з нагоди приїзду Івана Мазепи до Києва йому піднесли гравійовану тезу — хвалебне зображення. Верхній ряд представляє шість київських церков, побудованих або реконструйованих на кошти Мазепи: це Микільський військовий собор, Троїцька надбрамна церква й Успенський собор Києво-Печерської лаври, Братська Богоявленська церква, церква Всіх святих і Воскресенська церква Києво-Печерської лаври. На наступному рівні бачимо святих — покровителів гетьмана: тут стоять Іван Богослов, Іван Златоуст, Іван Воїн, Іван Кущник та Іван Ліствичник, а також Андрій Первозванний, що передає орден свого імені Іванові Предтечі. Самого Мазепу зображено в образі бога війни Марса та з булавою. Довкола нього — алегорії чеснот: розсудливості, мудрості, істини, красномовства, справедливості, науки. 

Барокові гравери підносили особисте до всезагального, як у гравюрі «Тріумфальне знамено». Вона створена з нагоди іменин ректора Києво-Могилянської академії Прокопа Калачинського і приурочена до публічного весняного диспуту, який регулярно відбувався в академії. На корогві обабіч апостола Петра зображені преподобний Прокопій Декаполіт і великомученик Прокопій. Нижче — будинок Києво-Могилянської академії, на тлі якого вишикувався «божественний хор», що має проспівати ректорові «Многая літа». Ще нижче герб винуватця торжества у бароковому картуші з акантового листя і страусових пір’їн. Ідея гравера полягає в уславленні колегіуму як головного навчального закладу України, підкресленні мудрості професорів та старанності спудеїв («Віват академія, віват професори!» — співається в давньому студентському гімні «Gaudeamus igitur»). Із небес усіх благословляє свята Трійця, а корогву тримає… Афіна Паллада. 

Митці бароко вміли дивувати. Те, що сьогодні називають концептуальним, митці бароко ще в XVII столітті називали «консептами». У такий спосіб Іван Щирський наближає небо до землі, античне переплітає з християнським, а приватне підносить до надперсонального, громадянського.

Авторка: Ольга Петренко-Цеунова