Українська вишивка доби бароко

Замислившись про вишивку, нескладно зрозуміти, що вона завжди була коштовним мистецтвом, яке потребувало спеціальних навичок, інструментів, матеріалів — тканини й ниток. Нічого дивного, отже, що розквіт української вишивки пов’язаний із козацькою добою — щоб він стався, потрібна була достатня кількість людей, які статусно й фінансово могли дозволити собі вишиті предмети. Та що детальніше ми знаємо про тогочасну вишивку? Хто вишивав? Що вишивали? Які були орнаменти?

Хто і що вишивав?

Почнімо з «хто». Існували три групи майстринь:

заможні панянки, які вишивали у вільний час;
черниці, які вишивали як для потреб церкви, так і для світських замовників;
професійні швачки.

У сільській традиційній культурі вишивка стала з’являтись у другій половині XVIII століття. Раніше нею прикрашали лише речі, пов’язані з побутом заможних верств суспільства та з церквою.

Щоби зрозуміти, що і як вишивали на теренах України в козацьку добу, варто, отже, ближче придивитися церковного облачення (зокрема до підризників), одягу, головних уборів і взуття, постільної білизни, меблів тощо. Адже вишивкою оздоблювали не тільки вбрання, а й предмети побуту, які були, з одного боку, цілковито функціональними ужитковими речами, а з другого — коштовними мистецькими об’єктами. Таку вишивку або замовляли у монастирях, або її виконували в світських майстернях. І, звісно, вишиті модні речі, які використовували в побуті на теренах України, також привозили з-за кордону.

Придивившись до домашнього текстилю цього періоду — скажімо, скатертин і постільної білизни, про які відомо з описів майна козацької старшини, — можна краще зрозуміти, як мистецтво вишивки вписувалось у повсякденне життя.

Скатертини

Перш за все згадаймо відомий артефакт — вишиту скатертину з родинного спадку Ґалаґанів.

У «Каталозі українських старожитностей із колекції В. В. Тарновського», опублікованому 1898 року в Києві, є опис скатерки, вишитої «з трьох боків різнобарвними шовками, золотом і сріблом», яка нібито належала дружині прилуцького полковника Григорія Ґалаґана Уляні, що померла 1747 року. За описом вишивка цієї скатерки дуже подібна до орнаменту підризника Спасо-Преображенського монастиря у Новгороді-Сіверському, який зберігався в Історичному музеї Архівної комісії в Чернігові. За орнаментикою цей артефакт можна датувати першою половиною — серединою XVIII століття.

У музейних збірках Чернігівського історичного музею та Національного музею декоративного мистецтва в Києві зберігається кілька цікавих артефактів: наприклад, скатертина гетьмана Івана Скоропадського (гетьманував у 1715–1722 роках) з гербом у вигляді двоголового орла і датована 1760 роком скатерка гетьмана Кирила Розумовського, на якій вишито його герб і девіз. Дата «1760» була значимою для гетьмана — десять років на посаді. Історичні джерела підтверджують, що цю подію гетьман відзначав у Глухові. Отже, можна припустити, що скатертину 1760 року з монограмою Кирила Розумовського вишили місцеві майстри на замовлення знаті до десятиріччя його гетьманування.

Орнамент бордюрів цього домашнього текстилю теж нагадує нам вишивку на підризниках, хоча тут вже не було такої багатої поліхромії — вишивка на скатертинах була зроблена червоною заполоччю. Можна припустити, що вишивка на рушниках, якими користувалася верхівка суспільства, теж була подібною як до вишивки на підризниках, так і до вишивки на скатерках. Про це нам говорить вишивка на рушнику XVII століття, який зберігається у Державному історичному музеї у Москві.

Постільна білизна

В описі майна доньки гетьмана Івана Самойловича маємо згадки про розкішну постільну білизну: «Ковдра із соболиних шкурок, розміром у подолі три аршини без чверті, у ширину два аршини з чвертю, вкрита червоним атласом, по атласу вишиті золотою ниткою трави; простирадло, вишите золотом і сріблом з квітами; простирадло, вишите зеленим шовком із золотом». В іншому описі, датованому 1729 роком, мова йде про пограбоване майно доньки священника: «Нова постільна білизна з швабського полотна, вишита сріблом і чорним шовком».

Досліджуючи вишиті наволочки XVIII століття з різних музейних збірок, можна виснувати, що вишивка на них або була ідентичною вишивці на підризниках, або повторювала суто європейські зразки з павичами і квітами, вишитими технікою вільної гладі.

Із джерел XVII–XVIII століть зрозуміло, що вишиті речі були предметами розкоші. Адже вишивали на коштовних тканинах шовковими, золотими, срібними, бавовняними нитками, бісером, перлами. Загалом вишивка, яка тоді побутувала на теренах України, має багато спільних рис із західноєвропейською — часто це просто наслідування західних зразків.

Авторка: Оксана Косміна

Вишивка з книги Таранушенко Стефана, Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини 1922 року

Вишивка з книги Таранушенко Стефана, Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини 1922 року, 3

Вишивка з книги Таранушенко Стефана Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини 1922 року, 2

Вишивка з книги Таранушенко Стефана, Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини 1922 року, 10

Вишивка з книги Таранушенко Стефана, Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини 1922 року, 9

Вишивка з книги Таранушенко Стефана, Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини 1922 року, 8

Вишивка з книги Таранушенко Стефана, Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини 1922 року, 7

Вишивка з книги Таранушенко Стефана Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини 1922 року, 6

Вишивка з книги Таранушенко Стефана Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини 1922 року, 5

Вишивка з книги Таранушенко Стефана, Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини 1922 року, 4

Експерт Віктор Горобець

Детальніше

попередня Особливості барокового книговидання

наступна Храм Непорочного Зачаття (Городенка)

Література

Забуті парки, старі фільварки: мандрівка палацами України

1398 грн

Пов’язані матеріали

Відео

Вишиванка, шаровари і комплекс меншовартості | Оксана Косміна | БЕЗ БРОМУ

ВИШИВКА КОЗАЦЬКОЇ СТАРШИНИ ХVІІ – ХVІІІ СТОЛІТЬ

Вишивання долі

Література