Скалатський замок

Історія Скалатського замку

Симпатичний замок з чотирма чепурними баштами помітний здалеку: це головна архітектурна окраса містечка. Особливо коли сонце пірнає в ніч, а башти віддзеркалюються в ставку, утвореному при заплаві річки Гнилої…

Утім, шляхтич Кшиштоф Віхровський, який зводив скалатську твердиню в 1630 році, задумував зовсім не настільки романтичну споруду. У ті часи обороноздатність цінували вище за естетику. Тому тут спорудили стіни, орієнтовані за сторонами світу й п’ятикутні у плані вежі, і вирили глибокий, до двох метрів, рів, який заповнили річковою водою. З інших боків підходи до фортеці боронили болота. Але козаки Богдана Хмельницького двічі руйнували твердиню, 1648 й 1651 року, а деструкцію довершили турки в 1672-му.

Архітектурні особливості та перетворення замку

Новий власник Скалату Ян Фірлей перебудував фортецю наприкінці XVII століття собі під житло. На замковому дворі поблизу східної стіни виріс палац, у північно-східній фортечній стіні — гарна в’їзна брама, декорована кам’яним лицарем, вазами й меморіальною дошкою з описом історії замку. Старі вежі теж оновили: два верхні яруси вимурували з цегли й облицювали тесаними блоками вапняку. Стіни замку з усіх боків сягали шестиметрової висоти й двометрової товщини.

Щоправда, ми достеменно не знаємо, який вигляд мав і цей другий замок. Те, що бачимо нині, — результат перебудови комплексу наприкінці ХІХ століття. Тоді на кошти графа Ростовського видатний польський архітектор Теодор Тальовський відреставрував башти в неоготичному стилі. Реставрували тоді в так званому «стилістичному» стилі, основи якого заклав французький архітектор й історик Ежен Віолле-ле-Дюк. Головною вважалася не історична правда, а… чистота стилю, тобто результат більше скидався на політ фантазії, аніж на реальне відтворення минувшини.

Використання замку і сучасний стан

Крім башт, перебудували й палац на дворі, поруч виросли одноповерхові господарські приміщення. Після Першої світової війни палац ледве вижив, після Другої — зник назавжди. Лишилися башти, глибокі пивниці й рів — пересохлий, завалений сміттям. А влітку 2004 року, після сильної бурі, впали осіннім листям і дахи з червоної черепиці. Так і стояв майже замок, пошматований війнами, вітрами та безгрошів’ям, майже десятиліття. Ситуація змінилася на краще, коли укріпленнями заопікувався Національний заповідник «Замки Тернопілля». Були відновлені дахи, розчищені рів і двір фортеці, облаштована виставкова зала. Замок став місцем проведення фестивалів та концертів. І це — чудова новина і для Скалата, і для всіх нас, туристів.

Що таке донжон?

Європейські середньовічні замки майже завжди мали головну, найкраще укріплену вежу, цитадель у цитаделі. Французи називали її донжон, німці — бергфрід, італійці — донжіоне, португальці — торре де менагем, шведи — кернторн, англійці — keepУ нас подібні споруди позначають саме французьким терміном, що означає «володіння». Навіть коли замок захоплювали ворогу, тут можна було продовжувати оборону, сподіваючись, що якесь диво допоможе вціліти.

Форму вежі могли підказати рельєф або фантазія будівельників, головне — товсті стіни й багато амбразур. Саме в донжоні було логічно облаштувати не лише житлові кімнати, а й криницю, арсенал і склад провіанту. А можна ще й в’язницю в підземеллі, якщо господареві замку це здавалося необхідним.

Авторка: Ірина Пустиннікова