Хрещення Русі

Формування «варварських держав» ранньосередньовічної Європи нерозривно пов’язане із прийняттям християнства. Не стала винятком і Русь. Звісно, прийняття нової віри не було одномоментним — йому передувала низка подій.

Приблизно 987 чи 988 року візантійські імператори Василій ІІ і Константин VIII звернулися до руського вождя Володимира по військову допомогу. Вони конче потребували найманців — Володимирових варягів, адже в країні тривала війна з повстанцями під проводом Варди Фоки й Варди Скліра. 

У відповідь Володимир висунув свої умови. Однією з них був шлюб із багрянородною царівною, сестрою імператорів Анною. Для Володимира такий шлюб став би нагодою значно підвищити свій статус на міжнародній арені, а от в очах імператорів він мав усі ознаки мезальянсу: язичницький вождь вимагав руки візантійської християнської царівни. Утім, їм довелося пристати на умови вождя. 

У критичний для Візантійської імперії момент, коли сильні повстанці майже дійшли до Константинополя й погрожували чинній владі, Володимир із норманським військом захопив візантійське місто Херсон у Криму (антична назва — Херсонес, давньоруська — Корсунь, нині — територія в межах Севастополя). Існує гіпотеза, що він міг вдатися до цього, аби натиснути на імператорів, які затягували з небажаним шлюбом. Проте єдиної думки щодо мотивів Володимира немає, як немає й точної дати здобуття Херсона у візантійських джерелах. 

Попри взяту з літописної хронології дату — 988 рік — хрещення Володимира та повʼязані з ним події могли відбутися в проміжку з 987 до 989 року. Царівна Анна нарешті прибула у Херсон. Володимир прийняв хрещення під іменем Василь, одружився з Анною й повернув Візантії місто як віно за наречену. Найманці, варяги Володимира, тоді справді врятували імперію і забезпечили перемогу над повстанцями.

Після повернення Володимира до Києва відбулося показове знищення язичницьких ідолів і масове хрещення киян у річці Почайна, яке звершували грецькі священники. 989 року було закладено першу кам’яну церкву в Русі — Десятинну. 

Християнство, втім, не стало для Русі абсолютно новою і незнаною релігією. У літописі згадуються дружинники князя — християни ще до Володимирового хрещення. Відомо також, що хрестилася княгиня Ольга, баба Володимира. Та на півночі Русі, де християнство було менш поширеним, нову релігію зустріли вороже; її супротивники були й у Києві. Антихристиянські повстання відбувалися в Русі до XII століття — а можливо, навіть довше.

Хрещення Володимира «від греків» було політично вмотивованим і ситуативним. Попри переказ про вибір віри, уміщений у «Повісті временних літ» (його розглядають як мандрівний сюжет), серйозних альтернатив для Русі не було, зважаючи на тривалий зв’язок дніпровських русів із Візантією. 

Здобутки кримського походу перетворили Володимира з мобільного вождя дружини (яким був і його батько Святослав) на осілого правителя. Ці події дали поштовх створенню києворуської державності та появі Русі як християнської країни, а також кількасотлітньому процесу поширення християнства на всі підвладні Рюриковичам терени.