Підзамочівський замок

Історія Підзамочівського замку

Мати таку назву й не мати замку — це був би сором! Передмістя Бучача тримає марку: фортецю має, але ховає її від випадкових поглядів. Треба проїхати вузькою вуличкою за сільським храмом, щоб потрапити до неправильного трикутника брунатних стін. Темно-червоний теребовлянський пісковик — родзинка багатьох фортець Тернопільщини. Стара біла штукатурка, що облазить, як шкіра після засмаги, демонструє давню кладку, яка вже розміняла п’яту сотню років.

Архітектурні особливості та перетворення замку

Замку не звикати бути в тіні. Ян Бучацький-Творовський, магнат і господар цих земель, одразу задумував укріплення як допоміжне, другорядне. Перша скрипка — за старою твердинею в Бучачі. Час був важкий, а щоб нащадки вельможного Яна, бува, не забули, кому завдячують спокійним життям, магнат наказав вмурувати в замкову браму з одного боку меморіальну таблицю в стилі маньєризму, а з іншого — свій герб. Задум вдався, інакше ми б про Яна Бучацького-Творовського зараз і не згадали б. Замок брали в облогу, штурмували, нищили, руйнували — але він щоразу відновлювався, відроджувався, жив.

Крім оборонних стін і кутових башт були колись у Підзамочку й житлові приміщення — до середини XVIIІ століття тут мешкали люди. Палац розташовувався вздовж найкоротшого північного боку замку, між двома п’ятикутними вежами. Чи було затишно спати під захистом товстих стін і численних бійниць, зараз і не вгадаєш: замало лишилося від житлового корпусу. Не дивно: щойно Західне Поділля 1772 року відійшло до Австрії, прогресивний і модерновий цісар безжально дозволив розбирати старі замки. Мовляв, рудименти середньовіччя, не місце тим мурам і баштам в епосі Просвітництва.

Використання замку і сучасний стан

Наказ найяснішого цісаря, здається, ніхто за минулі 240 років так і не скасував: як розбирали селяни Підзамочка каміння фортеці для власних потреб у XVIII столітті, так і продовжують це робити в столітті ХХІ. Те, що розібрано ще не все, — зокрема, заслуга нечисленних туристів, що час від часу бентежать пасторальний спокій села клацанням фотоапаратів і пошуками вдалих ракурсів.

Авторка: Ірина Пустиннікова