Золотопотоцький замок

Історія Золотопотоцького замку 

Але й назва! Як із казки. У такому містечку має текти річка з молока, а в садах — рости молодильні яблучка.

Реальність не така весела: село як село, без принцес і драконів. Хоч якби ті принцеси і з’явилися, у них постійно був би нежить: у замку в Золотому Потоці газового опалення немає.

Щоб твердиню роздивитися якнайкраще, потрібно перейти хитким містком над потоком — він на вигляд звичайний, хоч і зветься Золотим. З правого берега відкриється весь задум воєводи Потоцького: невеликий пагорб слугує фундаментом мурованої твердині, а вже за стінами замку, далі, ховається місто. Пан Стефан, обравши цю придністровську подільську ділянку для майбутньої резиденції, заснував на місці села Загайпілля місто Золотий Потік. Тут магнат мешкав зі своєю дружиною Марією Могилянкою.

Архітектурні особливості та перетворення замку

Найстаріший, хай і короткий опис місцевого замку залишив шведський мандрівник і шпигун Ульріх фон Вердум у 1672 році. За його словами, фортеця була регулярна, у плані наближена до квадрату, з кутовими і в’їзною вежами. Стіни хай і не вражали висотою, але могли похвалитися товщиною — до двох метрів. Фортецю звели з місцевого пісковику темно-гранітного кольору — цей брунастий відтінок надає руїнам певного драматизму.

Яким був замок у той напівлегендарний час? Чи так само в’їзну браму прикрашав герб Потоцьких Пилява? Чи вищими були ледь помітні сьогодні земляні вали? Чи вже був пізньоренесансний декор брами, житлових будинків між північною та західною вежами і палацу? І, до речі, чи був уже палац? Відомо ж про нього хіба те, що спочатку він був одноповерховим. Лише у XVIII столітті тодішні мешканці замку надбудували другий поверх, а ще через століття засипали оту легендарну водну жилу, знайдену нецілованим юнаком, — замковий колодязь.

Використання замку і сучасний стан

Золотопотоцький замок чимало пережив: у 1676 році фортецю вщент спалили турецькі посіпаки паші Ібрагіма Ш, захопивши перед тим Бучач. Близько 1840 року тодішні власники замку, Ольшевські, звели поруч одноповерховий палац за проєктом невідомого італійського архітектора. Усе б добре, але під час будівництва було зруйновано частину мурів, а ще майстри безжально повидирали всі білокам’яні деталі оформлення комплексу (балюстради, барокові обрамування вікон, дверей). І якби ж ті жертви були виправдані створенням шедевру! Нова панська резиденція вийшла дивною: пивниці глибокі, як у середньовічному замку, головний фасад — у дусі класицизму, а бічні та дворовий фасади чомусь неоготичні. Певний час по могильних плитах цокотіли підбори золотопотоцьких юнок, що бігали до палацу на дискотеку. Та й зараз він переживає не найкращі часи.

Ольшевським палац щастя не приніс: кошти на його побудову були витрачені значні, шляхтичі влізли в борги й були змушені продати замок. Його новий власник Ян Стоєвський старими стінами не переймався — запросто віддав фортецю хасидському рабину Ізраїлю Фрідману з буковинської Садгори. Бідний замок поливають дощі, б’є град, руйнує вогонь пожеж. Разом із замком занепадає і місто, поглинуте голодом і скрутою. У 1875 році Фрідман продає колишню фортецю послу Державної Ради у Відні Володимиру Іполиту Гнєвошу.

Пан Володимир мріяв вдихнути нове життя в стару будівлю. Замкові стіни він законсервував, а у фортечному палаці розмістив суд і податковий уряд, який було переведено з Бучача. Не щастить: у 1918 році багату бібліотеку й більшу частину художньої збірки з Золотого Потоку російські солдати поцупили й вивезли до Москви, а в 1935 році замковий палац знову горів. У 1938 році Гнєвоші вперто відбудували цю споруду-самогубцю, яка ніяк не бажала жити. А за рік вибухнула Друга світова.

Завдяки старанням Володимира Іполита Гнєвоша ми досі можемо бачити Золотопотоцький замок — нехай без західної башти і деяких фрагментів стін, але все-таки. Столярна майстерня, яка займає замкові приміщення, здається незрозумілим парадоксом.

Авторка: Ірина Пустиннікова