Будинок Роліт

Житловий будинок у Києві на вулиці Богдана Хмельницького, 68. Збудований 1934 року. У різні часи був домом для близько 130 літераторів. Український «рекордсмен» за кількістю меморіальних дошок на фасаді.

Київські літератори заснували власний житловий кооператив «Робітник літератури», беручи приклад із харківських колег, які побудували знаменитий будинок «Слово». Будівництво першого корпусу Роліту розпочалося 1932 року — письменники вкладали особисті кошти, щоб якомога швидше його завершити. Проєкт у стилі конструктивізму створив знаменитий художник і архітектор Василь Кричевський — щоправда, у процесі роботи у нього доводилося постійно вносити зміни через нестачу коштів, тому кінцевий результат вийшов скромнішим за початковий задум. 

Цей корпус почали заселяти 1934 року. У ньому було п’ять під’їздів і шістдесят квартир, зокрема шість чотирикімнатних — призначених для керівництва Спілки письменників. Є легенда, нібито спочатку проєкт взагалі не передбачав кухонь: мешканці мали харчуватись у спільній їдальні з їжею на винос (вона справді була і попервах навіть функціонувала). Втім, коли Іван Ле побачив проєкт, він спитав Кричевського: «А якщо письменник захоче чаю випити?» — і тоді архітектор просто «відрізав» шматок вітальні, перетворивши його на крихітну кухню. 

Другий корпус, будівництво якого завершили у 1939 році, спроєктував архітектор Микола Сдобнєв у стилі сталінського класицизму. Він був іще розкішнішим: чотирнадцять квартир із просторими робочими кабінетами й навіть окремими кімнатками для хатньої прислуги. На даху будинку була мансарда — планувалося, що там розміститься літературна кав’ярня, однак Друга світова війна завадила втіленню цього проєкту.

«Наш дім був доволі дивний, такий мікс розкоші і бідності. З одного боку — смітник у дворі та щури, а з іншого — шестикімнатні квартири в будинку Роліт, який побудували пізніше», — згадує художник Матвій Вайсберг, онук поета Матвія Гарцмана.

Свого часу в Роліті жили як фаворити радянської влади, лауреати почесних премій, так і аутсайдери, яких репресували і стирали зі сторінок української літератури. Звідси везли на смерть і викликали на нагородження. Тут мешкали Микола Бажан, Борис Антоненко-Давидович, Остап Вишня, Олесь Гончар, Юрій Яновський, Іван Кочерга, Петро Панч, Андрій Малишко, Павло Тичина, Михайло Стельмах, Юрій Смолич, Володимир Сосюра та інші. Малишко написав тут свою знамениту «Пісню про рушник», а Гончар — роман «Собор». 

1970 року будинок Роліт оголосили пам’яткою історії. Сьогодні в ньому вже не залишилося мешканців, які мали би прямий стосунок до світу літератури. Про них нагадують лише 29 меморіальних дощок на фасаді: першу відкрили 1958, останню — 2011 року. 

Життя мешканців будинку Роліт описане у романі сучасної української письменниці Марини Гримич «Клавка» (2019), дія якого відбувається у часи повоєнного цькування українських літераторів.