Лесь Лозовський

Український художник-графік, гравер, ілюстратор, учень Георгія Нарбута і Михайла Бойчука. Народився 12 вересня 1900 року в Києві. Був убитий у власному домі 22 березня 1922 року — причини та особа вбивці залишилися невідомими.

Олександр Лозовський народився у родині молочаря й акторки. Разом із братом виховувався у родичів на селі, а 15-річним вступив до Київського художнього училища. Згодом навчався у Москві, у Строганівському училищі, а коли в Києві 1917 року відкрили Українську академію мистецтв, став одним із її перших студентів.

Лозовський працював у майстернях видатних художніх майстрів свого часу: Василя Кричевського, Михайла Бойчука, Вадима Меллера, Олександри Екстер, Олександра Мурашка і Георгія Нарбута, який був його головним учителем і натхненником. «Лесь Лозовський був нашим старостою і відповідав за зовнішні зв’язки майстерні. Він часто запізнювався на початок занять, заходив, коли натурщик уже позував, швидко розмотував довгий шарф, знімав франтівський кожушок і, струснувши чорним чубом, сідав за роботу», — згадувала слухачка Академії Наталя Алексеєва-Горбунова.

Та Лозовський виділявся на тлі інших студентів не лише зовнішньою ексцентричністю. Як художник, він прагнув не просто стати послідовником своїх визнаних учителів, а розвинути власний, самостійний і самобутній стиль. «Мабуть, чи не єдиний і найсильніший учень в Академії, що йому вивчення старих зразків пішло на користь, це Лесь Лозовський, що вчився у Нарбута, а потім у Бойчука», — писав мистецтвознавець Лев Дінцес у журналі «Шляхи мистецтва» за 1922 рік.

Лесь Лозовський брав участь у звітних виставках Академії 1920 та 1921 років, де представив, зокрема, виконані темперою на дереві портрети Леніна і Григорія Сковороди. Він малював також карикатури і створював акварелі. Та головним напрямом його роботи була книжкова графіка — він створив обкладинки для збірок Павла Тичини «Соняшні кларнети» (друге видання), «Замісць сонетів і октав» та «Плуг», а також для збірок Михайла Коцюбинського, Володимира Кобилянського і Степана Васильченка. Лозовський також розробив свій власний шрифт, який використовував для оформлення обкладинок книжок і збірок нот. Працював над оформленням «ревфутпоеми» Михайля Семенка «Тов. Сонце», але не встиг завершити цієї роботи.

У ніч на 22 березня 1922 року Леся Лозовського задушили в його власному помешканні на Вознесенському узвозі у Києві. Офіційні джерела назвали мотивом убивства художника пограбування: «В ночь на 22 марта по Вознесенскому сп., в д. № 27, кв. 6, неизвестными злоумышленниками убит гр. Александр Лозовский. Убийство совершено с целью грабежа». Однак згідно з інформацією, що ширилася мистецькими колами, на подушці навколо голови вбитого Лозовського були розкладені коштовності — немов натяк, що вбивство має інший (імовірно, політичний) характер. Художниця Оксана Павленко згадувала, що за кілька днів до вбивства випадково зустріла Лозовського на вулиці — він був помітно знервований і поводився дивно. 

Твори Леся Лозовського вже посмертно з великим успіхом експонувалися у Німеччині й Чехословаччині. Сьогодні видання з його ілюстраціями — це бібліографічна рідкість, а живописних робіт збереглося лише п’ять: одна зберігається у приватній колекції в Києві, дві — у російському державному архіві мистецтва, ще дві належать до фондів Національного художнього музею України.