Хотинська фортеця

Із понад сотні українських замків два — найвідоміші. Луцький замок прикрасив собою 200-гривневу купюру, а Хотинська фортеця стала справжньою кінозіркою. За 60 років своєї кінематографічної кар’єри вона виконувала ролі французької бунтівної Ля Рошелі та укріплень Дубна з «Тараса Бульби», палацу з казок Ганса Крістіана Андерсена та середньовічного форпосту з творів Роберта Луїса Роберта Луїса Стівенсона. Біля неї шикувалися загони лучників Робін Гуда, молдавських гайдуків і гуцулів Захара Беркута.

Яким був форпост на межі Х–ХІ століть, у часи заснування, невідомо. Місце вибрали вдале: на природному фундаменті-скелі, яку оббігає невеликий струмок, поблизу переправи через Дністер. Є версія, що форт створив київський князь Володимир Святославович, коли у склад Київської Русі увійшла частина Буковини. Форт зростав швидко: тут перетиналися торгові шляхи з Києва на Пониззя (майбутнє Поділля) та Придунав’я.

З ініціативи тогочасного правителя Молдавського князівства, амбітного й жорстокого Штефана чел Маре, Стефана Великого. Легенда каже, що він особисто керував реконструкцією твердині. За Штефана розписами вкривали навіть зовнішні стіни храмів — воєвода любив декоративність. Схожий на вишиванку орнамент із червоної цегли, що оперізує хотинську твердиню, з’явився саме в його часи. Стіни 5–6 метрів завширшки й 40 заввишки, з глибокими підвалами-пивницями, звели також за задумом Штефана. Зручно: у прохолодній темряві і провіант не швидко псується, і в’язнів є де тримати.

Господар недарма так старався: фортеця у Хотині зуміла вистояти під час турецького нападу в 1476 році й у XIV–XVI століттях стала однією з резиденцій молдовських правителів. І процвітати б Молдові й Хотину, та не всі державці такі затяті, як святий Штефан. На початку XVІ століття Молдавська держава втратила самостійність, за яку так гаряче боровся чел Маре, і стала васалом його найзапеклійших ворогів: Османської Порти. Замок у Хотині — вже не князівська резиденція: тут стоїть яничарська залога.

Після поразки польського війська у вересні 1620 року під Цецорою, де, зокрема, загинув батько Богдана Хмельницького Михайло Хмель, а сам майбутній гетьман потрапив до турецького полону, Річ Посполиту шматували ворожі загони, грабуючи села й руйнуючи міста. Польща от-от могла капітулювати, а за нею перед нестримними яничарами впала б і решта Європи. У квітні 1621 року султан Осман ІІ на чолі війська рушив на Польщу, та на допомогу полякам прийшли запорожці. У серпні під Хотином розбив табір польський коронний гетьман Станіслав Ходкевич, а 1 вересня до фортеці прибув із загонами Петро Сагайдачний. Уже наступного дня під містом з’явилася турецька армія: 300 тисяч турків, 100 тисяч татар. Самовпевнений султан Осман ІІ жартував: у Хотині в таборі козацькому він буде снідати, а в польському обідати. Що йому вдіють 35 тисяч поляків і 40 тисяч козаків?

Попри всі султанські сподівання, війна тривала п’ять тижнів. У ній полягла майже половина вояків з обох сторін. 8 жовтня 1621 року сторони уклали мир. Задоволений перемогою король надіслав козакам обоз їжі, 48 бочок меду й 24 куфи горілки. А Сагайдачному — окремий дарунок: 12 срібних фляжок зі спеціальною, з лікувальними властивостями, горілкою. На жаль, гетьманові вони не допомогли: від ран, отриманих у Хотині, він помер 10 квітня 1622 року в Києві, на руках дружини Анастасії. Народні пісні, у яких козацький отаман міняє жінку на табак і люльку, не завжди правдиві.

У наступні століття фортеця не раз переходила з рук у руки. У ній містилися то молдавські гарнізони, то польські, то османські, а з XVIII століття — російські й австрійські. Нові власники розбудовували укріплення, поступово перетворюючи його на масштабний оборонний комплекс. Територія 250 на 1200 метрів, поглиблений рів, понад кілометровий товстезний вал, обмурований тесаним каменем, сім бастіонів і чотири добре захищені брами: Хотин був однією з найукріпленіших фортець Центрально-Східної Європи. Та в 1856 році замок остаточно втратив статус військового об’єкту. Закінчився войовничий етап його кар’єри, почався новий — туристичний, а в ХХ столітті ще й кінематографічний.

Авторка: Ірина Пустиннікова