Збаразький замок

Історія Збаразького замку

Якщо знати, що місцевий замок розташований на Замковій горі, око скануватиме місто в пошуках вершин. І нічого не знайде: твердиня заховалася серед парку на невисокому пагорбі. Поки не підійдеш зовсім близько — не побачиш.

Замкова гора біля Збаража є, але зовсім не за адресою Морозенка, 28, де замок з музеєм. До неї кілометри три на захід, до села старий Збараж, — саме тут колись стояв перший земляно-дерев’яний збаразький замок. Вид із Замкової гори на Медобори навколо вартий увійти до топ-10 найгарніших краєвидів України. Від твердині нічого не лишилося, а на її місце вказує поставлений у 1991 році камінь-монумент. У проваллі під ним гніздяться круки — не міські ворони, а горді велетенські птахи, які літатимуть над вами, стежачи: чого прийшли, що шукаєте? Хто їх, круків, знає: може, вони ще пам’ятають, як на горі стояли руїни замку?

Писемні джерела згадують про Збараж у 1211 році, а невдовзі літописне місто зруйнувала навала Батия в 1241 році. Аж під 1393 роком згадують, що на горі над Гнізною, на місці зруйнованого дитинця, князь Дмитро Корибут спорудив замок. Легенда стверджує, що від замку до сусідньої Бабиної гори колись вів шкіряний міст.

Архітектурні особливості та перетворення замку

На початку XVII століття кам’яну фортецю вирішують звести на новому місці, захищеному зусібіч болотами. Перекази стверджують, що перший проєкт замку-палацу виготовив знаменитий венеціанець Вінцент Скамоцці, автор трактату «Про ідею універсальної архітектури». У 1626–1631 роках замок добудували за проєктом голландця Генріка ван Пене. Фортифікацію зводили за зразком фортеці іспанського міста, яке увічнив на картині «Здача Бреди» Дієго Веласкес. Ескарповані зовнішні бастіони виростають із земляних валів висотою до 12 метрів, тераса для оборонців форпосту має 23 метри в ширину. У плані замок — квадрат із шириною 88 метрів. Усередині бастіонів містилися склепінчасті каземати, у яких виставляють старовинну зброю та дерев. Рів навколо був глибоким і широким, аж до 40 метрів. Укріплення твердині, які відображали найновіші досягнення європейського фортифікаційного мистецтва, не вражали з першого погляду, та це чудовий взірець феодальної оборонної резиденції. У центрі подвір’я, згідно з правилами «palazzo in fortezza», стоїть ренесансний палац.

Перша руйнація «ідеальної» збаразької фортеці сталася в 1648 року — козаки не надто зважали на її елегантність. У 1649 році фортецю зміцнили за проєктом архітектора з Лотарингії Дюбуа.

Використання замку і сучасний стан

У багатьох дорослих назва «Збараж» асоціюється з романом «Вогнем і мечем» Генріка Сенкевича: тут відбувалися важливі події Хмельниччини. З 10 липня до 25 серпня 1649 року стотисячне військо Богдана-Зиновія тримало в облозі сильний польський гарнізон у Збаражі (10–15 тисяч воїнів). На допомогу залозі вийшла добірна армія, керована королем Яном ІІ Казимиром. Гетьман атакував поляків під Зборовом і мало не взяв короля в полон. На заваді став союзник Хмельницького — кримський хан Іслам-Ґерай, який пригрозив, що перейде на бік Яна Казимира, якщо бойові дії не припиняться. Результатом став Зборівський договір, за яким реєстр козацького війська було скорочено з 60 до 40 000, а в складі гетьманської держави залишилися Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства, поділені на полки. Під мурами Збаразького замку загинув корсунський полковник Станіслав Мрозовицький (Н. Морозенко), був тяжко поранений Іван Богун.

1675 року замок спалили турки. Укріплення відбудував князь Дмитро Вишневецький, і фортеця перетворилася на резиденцію, втративши стратегічне значення. Після смерті Дмитра Вишневецького в 1682 році садиба до середини ХІХ століття перейшла у власність Потоцьких, які перенесли сюди частину своєї чудової художньої колекції.

Близько 1840 року генерал Бем побудував на території фортеці цукровий завод. Перед Першою світовою війною комплекс реставрував останній власник замку — Тадеуш Нєментовський. Російські війська невдовзі пустять його справу по вітру гарматними ядрами. У 1935 році Зв’язок офіцерів резерву влаштував у замку ресторан. Так тут і їли, аж поки не почалася Друга світова.

Після двох воєн від замку лишилися фрагменти оборонних мурів і кістяк палацу. Із замкового каменю зводили ферми, у палаці діяли спортивна школа та будинок піонерів.

У 1994 році комплекс будівель визнали історико-архітектурним заповідником, тут запрацював музей. На початку ХХІ століття у Збаражі йшли масштабні реставраційні роботи: відбудовували бастіони, розчищали підвали. Збаразький замок сьогодні — штаб-квартира Національного заповідника «Замки Тернопілля».

Що таке барбакан?
Це дзвінке слово прийшло до нас із французької мови, а до неї потрапило завдяки арабам і їхньому терміну «барбах» — так позначали зливні труби або канали.
Барбакан зустрічає ворогів першим — хоч у Кракові, Каркассоні чи Толедо, хоч у Польській брамі Кам’янця-Подільського чи укріпленнях Дубна й Хуста. Барбакан може бути баштою, яку оточує глибокий рів, або бастіоном , він може бути великим і круглим або вузьким і довгим, від нього до замку можуть вести ходи-шиї. Якщо ворогам вдавалося увірватися до барбакана , вони часто опинялися в пастці — під перехресним вогнем захисників фортеці. У Польській брамі (Кам’янець-Подільський), унікальній гідротехнічній пам’ятці XVI століття, коли всіх ворогів було вбито, опускали шлюзи на Смотричі — і тіла ворогів змивало водою в річку.
Коли артилерія остаточно витіснила з полів бою луки зі стрілами, а фортеці замість високих башт отримали низенькі земляні бастіони, з’явився молодший брат барбакана — равелін. Так називається трикутне укріплення, розташоване перед фортечним ровом у проміжку між двома бастіонами. Стіни равеліну часто нижчі за самі бастіони: бувало так, що вороги встигали захопити равелін, а вже на бастіонах обламували зуби. У такому разі захисники фортеці з бастіону запросто могли обстрілювати равелін, який зі свого перетворився на ворожий.

Авторка: Ірина Пустиннікова