Коли ідеї футуризму, народженого в Італії, досягли України, вони знайшли тут митців, сповнених жаги до нових ідей і практик. Насамперед — поета Михайля Семенка, який не просто сприйняв футуристичні концепції, а започаткував власну версію напряму — кверофутуризм (футуризм пошуку) — для якої сутність мистецтва полягала в динамічних експериментах, а не в самих творах.
Другий етап українського футуризму — панфутуризм (усефутуризм), що проголошував синтез усіх експериментів у мистецтві в одне мегамистецтво, — пов’язаний зі створеною 1921 року з ініціативи Семенка Асоціацією панфутуристів («Аспанфутом»), до якої ввійшли, зокрема, Ґео Шкурупій, Юліан Шпол, Олекса Слісаренко, Микола Бажан, Юрій Яновський; 1924 року до «Аспанфуту» належало вже 35 осіб.
Програмним виданням асоціації став літературний збірник «Семафор у майбутнє», що вийшов друком навесні 1922 року в Києві. Збірник містив панфутуристичні маніфести і статті Семенка («Маніфест панфутуризму», «Пан-футуризм (Мистецтво переходової доби)», «Постановка питання в теорії мистецтва переходової доби», «Деякі наслідки деструкції», «Поезомалярство», «Організаційний принцип і мистецтво слова», «Futuryzm v ukrajіns’kіj poezіjі (1914–1922)», «Poslano do Moskvy 29-IV: Телеграмма лит. А»), а ще — статті й поетичні твори інших аспанфутівців.
У маніфестах викладено концепцію панфутуризму, який, на думку засновників, всотав у себе та творчо інтерпретував досягнення модернізму. Тепер його завдання полягає в тому, щоб скасувати старе мистецтво й розбудувати мистецтво синтетичне; абсолютизувати процес творення, а не сам твір. Стаття «Поезомалярство» фіксує перехід від індивідуальної до колективної творчості й синестезію (наприклад, на перетині слова і кольору): «Ми зруйнували всі дотеперішні форми поетичного виявлення. […] Слово взято під енергійне експериментування, […] слово як таке по нашій волі може впливати або на зорове, або на слухове приймання». Приклад такої творчості — «Каблепоема за океан» і «Моя мозаїка» Семенка.
На початку 1920-х років «Семафор у майбутнє» цілеспрямовано шокував читачів незвичними на той час шрифтовими ходами й естетичним оформленням, декадентськими настроями, використанням кількох мов, введенням панфутуристичного алфавіту — латинки, навіть нестандартним поділом сторінок.
Панфутуристи планували видавати «Семафор» як неперіодичний пропагандистський друкований орган «Аспанфуту». Його сторінки мали бути присвячені теоретичним напрацюванням діячів українського футуризму. Другий випуск збірника збиралися надрукувати п’ятьма мовами, із програмною статтею Семенка «Наука про фактуру». Також у планах був друк літературного твору «Облога земної кулі» (у співавторстві Семенка, Шкурупія, Шпола, Слісаренка й Ірчана) й інших видань, зокрема, журналу «Смолоскип» із перекладами українською мовою творів європейських авторів. Однак ні наступний випуск «Семафора», ні «Смолоскип» не побачили світу.
У грудні 1922 року в Києві вийшла газета «Катафалк мистецтва», у якій були опубліковані маніфести Семенка «Майбутнє панфутуристів» і «Що таке деструкція?», листування Шкурупія з Ірчаном, статті та поезії футуристів, інформація про їхню поточну діяльність і мистецькі новини. Цьому виданню також не судилося стати друкованим періодичним органом футуристів. В 1923 році вони згуртувалися навколо газети «Більшовик» й утворили Асоціацію працівників комуністичної культури («Комункульт»).
Пов’язані матеріали
