logo
Мій профіль
  • Головна
  • Навігатор
  • Особистості
  • Часострічка
  • Книгарня
Історико-просвітній проект Портал / Особистість / Світові війни / Григорій Епік

Григорій Епік icon

25 квітня 1899 року – 26 квітня 1899 року Іван Труш 1899 рік Створено «Молоду Україну» 17 січня 1901 року – 3 листопада 1937 року Григорій Епік 2 лютого 1901 року – 3 листопада 1937 року Валер’ян Підмогильний Грудень 1901 року Студентська сецесія
Про особистістьПов’язані матеріалиГалереяВідеоЛітература
Пов’язані особистості
  • Діяльність: Культура
  • Дата народження: 17 січня 1901 року
  • Дата смерті: 3 листопада 1937 року
  • Навігатор: Світові війни

Письменник, перекладач і публіцист. Представник Розстріляного відродження.

Григорій Епік народився у багатодітній робітничій родині і зростав у злиднях. «Дитинство моє було таке, що про нього і згадувати неохота. До шістнадцятилітнього віку я не знав навіть, що таке подушка», — згодом згадував він.

Закінчивши з відзнакою сільську школу, Епік подався на пошуки роботи. Працював різноробом і писарем, брав участь у просвітницьких заходах. Під час революції приєднався до антигетьманського повстання (за що його вигнали з роботи) і вступив добровольцем до Першого Новомосковського повстанського полку.

На початку 1920-х років Епік перебрався до Полтави, де розпочав політичну діяльність. Вступив до більшовицької партії, працював інструктором політпросвіти, а водночас публікував свої перші твори, зокрема збірки «Червона кобза» (1923) і «На зламі» (1924). З 1924 року мешкав у Харкові, де очолював видавництво «Червоний шлях». Вступив до Спілки селянських письменників «Плуг», а згодом, познайомившись із Миколою Хвильовим та іншими харківськими літераторами, — до ВАПЛІТЕ. У цей період Епік, вже добре знайомий з діяльністю партійної машини зсередини, почав віддалятися від свого первісного революційного ідеалізму. У романі «Без ґрунту» (1928) він гостро глузував із радянської бюрократії: «Папероїди — це система, і дуже складна. В них свої шляхи захисту й розплодження: покора дужчим і нещадна боротьба проти слабших. В них своя тактика боротьби — густий туман про зроблене ними велике державне заощадження, раціоналізацію і постійна показна собача відданість. “Що начальство, те й ми” — філософське обґрунтування папероїдів».

Наступний роман Епіка «Перша весна» (1931) теж був крамольним: хоча критики й не відразу збагнули, що тут ідеться про опір селян насильницькій колективізації, згодом це пригадали авторові. На тлі тривожних настроїв, що панували в колах письменників напередодні розгортання масштабних репресій, роман 1932 року «Петро Ромен» про славу радянської технічної інтелігенції виглядав радше як спроба згладити «провину», уникнути страшної долі, однак Епіка це не врятувало.

У червні 1934 року письменника виключили з партії за те, що він «протягом довгих років і до останнього часу опирався лінії партії в літературі, підтримував націоналістичні елементи в їхній боротьбі проти партії», а 5 грудня того ж року заарештували за «участь у контрреволюційній націоналістичній організації», до якої також нібито входили Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Євген Плужник, Василь Вражливий та інші. На відміну від своїх «співучасників», Епік обрав тактику неспротиву — на початку 1935 року секретар ЦК КП(б)У Постишев зачитав листа, у якому письменник каявся за злочинні наміри всієї міфічної організації і визнавав, що їх усіх варто постріляти, «як скажених псів».

Григорія Епіка засудили до 10 років виправних таборів і заслали відбувати покарання на Соловки. Там він усе ще намагався врятуватися від найгіршого: у листах до дружини, які проходили через руки цензорів, натхненно і піднесено писав про цілком стерпний побут, про літературу, яку нібито читає у час дозвілля і про роботу над російськомовною збіркою «Соловецкие рассказы». Рукопис цієї книжки Епік навіть надіслав до Москви на ім’я наркома внутрішніх справ, додавши прохання познайомити з нею «старших».

Однак поступово він зрозумів марність своїх зусиль, які не приносили нічого, крім приниження. У книжці Семена Підгайного «Українська інтелігенція на Соловках» сказано, що у певний момент він «перестав бути ударником, спалив новели й роман, писані “во славу чека”, відмовився від роботи, посилаючись на біль у нозі».

У жовтні 1937 року справу Епіка переглянула особлива трійка НКВС — і засудила його до смертної кари. Письменника розстріляли в урочищі Сандармох 3 листопада 1937 року — разом із понад тисячею інших представників української інтелігенції.

 Авторка: Ольга Герасименко

Hryhorii Epik

Activity: Culture
Date of Birth: January 17, 1901
Date of Death: November 3, 1937
Navigator: World Wars

Writer, translator, and publicist. A representative of the Executed Renaissance.

Hryhorii Epik was born into a large working-class family and grew up in poverty. “My childhood was such that I do not even wish to remember it. Until the age of sixteen, I did not even know what a pillow was,” he later recalled.
After graduating with honors from a rural school, Epik went in search of work. He worked as a laborer and clerk and took part in educational initiatives. During the revolution, he joined the anti-Hetman uprising — for which he was dismissed from his job — and volunteered for the First Novomoskovsk Insurgent Regiment.
In the early 1920s, Epik moved to Poltava, where he began political activity. He joined the Bolshevik Party, worked as a political education instructor, and at the same time published his first works, including the collections The Red Kobza (1923) and At the Turning Point (1924). From 1924 onward, he lived in Kharkiv, where he headed the publishing house Chervonyi Shliakh. He joined the Union of Peasant Writers Pluh and later, after becoming acquainted with Mykola Khvylovy and other Kharkiv literary figures, joined VAPLITE. During this period, Epik, already well acquainted with the inner workings of the party machine, began distancing himself from his original revolutionary idealism.
In the novel Without Foundation (1928), he sharply mocked Soviet bureaucracy:
“Paper-pushers are a system, and a very complex one. They have their own methods of defense and reproduction: obedience to the strong and merciless struggle against the weak. They have their own tactics — a dense fog about the great state savings and rationalization they supposedly achieved, and constant demonstrative dog-like devotion. ‘What the bosses say, so do we’ — this is the philosophical foundation of the paper-pushers.”
Epik’s next novel, The First Spring (1931), was also considered subversive. Although critics did not immediately realize that it dealt with peasants resisting forced collectivization, this was later remembered against the author. Against the backdrop of growing anxiety among writers before the large-scale repressions began, his 1932 novel Petro Romen, which glorified Soviet technical intelligentsia, appeared more like an attempt to smooth over his “guilt” and avoid a terrible fate. However, it did not save him.
In June 1934, the writer was expelled from the Party for allegedly having “for many years and until recently resisted the Party line in literature and supported nationalist elements in their struggle against the Party.” On December 5 of the same year, he was arrested for “participation in a counterrevolutionary nationalist organization,” which supposedly also included Mykola Kulish, Valerian Pidmohylnyi, Yevhen Pluzhnyk, Vasyl Vrazhlyvyi, and others.
Unlike his alleged “accomplices,” Epik chose a strategy of submission. At the beginning of 1935, Communist Party secretary Postyshev read aloud a letter in which the writer repented for the criminal intentions of the entirely mythical organization and admitted that all of them deserved to be shot “like rabid dogs.”
Hryhorii Epik was sentenced to ten years in corrective labor camps and sent to serve his sentence on the Solovetsky Islands. There, he still tried to save himself from the worst. In letters to his wife, which passed through the hands of censors, he enthusiastically described supposedly tolerable living conditions, literature he claimed to read in his free time, and his work on a Russian-language collection titled Solovetsky Stories. Epik even sent the manuscript to Moscow addressed to the People’s Commissar of Internal Affairs, adding a request to acquaint “the higher authorities” with it.
Gradually, however, he realized the futility of his efforts, which brought him nothing but humiliation. In Semen Pidhainyi’s book The Ukrainian Intelligentsia on Solovki, it is stated that at a certain point Epik “stopped being a shock worker, burned the novellas and novel written ‘to glorify the Cheka,’ and refused to work, citing pain in his leg.”
In October 1937, Epik’s case was reviewed by a special NKVD troika, which sentenced him to death. The writer was executed in the Sandarmokh tract on November 3, 1937, together with more than a thousand other representatives of the Ukrainian intelligentsia.

Author: Olha Herasymenko

 

 

Зміст

Експерт Ярослав Грицак
Експерт Ярослав Грицак
Детальніше
попередня Гордій Брасюк
наступна Валер’ян Підмогильний

Пов’язані матеріали

Харків Місто
Офіційна постанова про створення Соловецького табору спеціального призначення Подія
Процес Спілки визволення України Подія
Будинок «Слово» Історична пам’ятка
icon
Микола Зеров Особистість
icon
Олекса Слісаренко Особистість
Альманах «Семафор у майбутнє» Культурний артефакт
«97» (п’єса Куліша) Культурний артефакт
Український архітектурний модерн Явище
ВУФКУ Явище
ВАПЛІТЕ Явище
icon
Раїса Троянкер Особистість
Радянська українізація  Явище
Український футуризм Явище
Модернізм Явище
Розстріляне відродження Явище
Театр-студія «Березіль» Явище
Проголошено доктрину соцреалізму Подія
Постановка п’єси «Мина Мазайло» Подія
icon
Іван Падалка Особистість
Публікація журналу «Нова ґенерація» Подія
Самогубство Миколи Хвильового Подія
Друком виходить роман Юрія Яновського «Майстер корабля» Подія
icon
Михайло Бойчук Особистість
icon
Василь Седляр Особистість
icon
Вадим Меллер Особистість
icon
Василь Еллан-Блакитний Особистість
icon
Майк Йогансен Особистість
icon
Микола Хвильовий Особистість
icon
Микола Куліш Особистість
icon
Валер’ян Підмогильний Особистість
icon
Софія Налепинська-Бойчук Особистість
icon
Фавст Лопатинський Особистість
icon
Григорій Хомишин Особистість
icon
Ґео Шкурупій Особистість
icon
Теодор Ромжа Особистість
icon
Михайль Семенко Особистість
icon
Гордій Брасюк Особистість
icon
Йосип Гірняк Особистість
icon
Лесь Курбас Особистість
icon
Артемій Ведель Особистість

Відео

promo

Винні у любові до України. Григорій Епік

img

Самі про себе: Автобіографії українських митців 1920-х років

(0)

600 грн

Детальніше Додати в кошик

Цікаво почитати

Шкандрій М. Модерністи, марксисти і нація. Українська літературна дискусія 1920-х років

Шкандрій М. Модерністи, марксисти і нація. Українська літературна дискусія 1920-х років

250 грн

Докладніше
Самі про себе: Автобіографії українських митців 1920-х років

Самі про себе: Автобіографії українських митців 1920-х років

600 грн

Докладніше
Переглянути на Родоводі
Микола Хвильовий
Культура

Микола Хвильовий

13 грудня 1893 року –

Детальніше

Поет, прозаїк, публіцист і політичний діяч доби Розстріляного відродження.

Що пов’язує:

Товариш і однодумець Миколи Хвильового.

Долучайтесь до клубу поціновувачів історії!

Отримуйте інформацію про літературні події та прем'єри

instagram
Facebook
YouTube

Оформити підписку на щомісячний дайджест найцікавіших історичних статей та новинок літератури:

    logo

    Співпраця:

    +38 067 131 39 48 info@portalbooks.com.ua
    • Головна
    • Навігатор
    • Особистості
    • Часострічка
    • Книгарня
    • Мапа сайту
    Видавничо-освітній проєкт “Портал”. Всі права захищено.  © 2009 - 2026

    Увійти до особистого кабінету

    Увійдіть, аби мати змогу зберігати до закладок.
    Через SMS-підтвердження:

    Через Email-підтвердження:
    Зареєструватись