Теодор Ромжа

Юрій Ромжа, дев’ята дитина у сім’ї скромного сільського залізничника, ще з юності вирішив стати на шлях духовного служіння. Закінчивши 1930 року з відзнакою Хустську реальну гімназію, він отримав благословення місцевого єпископа Петра Гебея продовжити навчання у Римі і був скерований у Понтифікальний колегіум Germanicum et Hungaricum. Однак, прагнучи сильнішого зв’язку зі східною традицією, у 1934 році Ромжа перевівся в Папську колегію Russicum, де готували священників візантійського обряду.

«У всьому дуже послідовно дотримувався статуту східного літургійного обряду, як у зовнішніх проявах, так і в духовному настрої… був вірний літургійним приписам східного обряду, які прекрасно і до найменших деталей пізнав у Русікумі», — так описує його один із сучасників.

1936 року Ромжа був рукопокладений у священники, а у вересні 1944 року Папа Пій ХІІ призначив його єпископом Мукачівської єпархії. Він став наймолодшим єпископом Католицької Церкви свого часу: на момент хіротонії йому було всього 33 роки. Свої обов’язки Ромжа поєднував із фактичним керівництвом ужгородською кафедрою — вона була вакантна, а тимчасовий адміністратор перебував в Угорщині і не міг повернутися через окупацію Ужгорода, який радянські війська зайняли в жовтні 1944 року.

Після приєднання Закарпаття до складу УРСР радянська влада взяла курс на повне знищення греко-католицької Церкви. Владика Ромжа намагався підтримувати вірян: він поширював духовну літературу, виступав з проповідями і їздив парафіями, щоб укріпити дух парафіян перед лицем агресивної антицерковної пропаганди. Він рішуче опирався приєднанню своєї єпархії до православної Церкви, кажучи: «Зрадник марно чекає нагороди за зраду, після нього і сама влада їм гребує, і навіть відштовхує його».

У 1990-х роках сталінський кат Павло Судоплатов, учасник гучних політичних вбивств (зокрема, він убив першого керівника ОУН Євгена Коновальця, а також був причетний до вбивства Романа Шухевича, Лева Троцького і Олександра Шумського) розповів, що діяльність Ромжі дуже дратувала особисто Микиту Хрущова, тодішнього першого секретаря ЦК Компартії України. Саме це визначило фатальну долю єпископа. Хрущов звернувся до Сталіна й міністра держбезпеки СРСР Віктора Абакумова з проханням санкціонувати вбивство Ромжі — за співпрацю з підпільним українським національним рухом і «таємними емісарами Ватикану».

Перший замах був недбало підготований: нападники підстерегли Ромжу, коли він їхав кінною бричкою із села після освячення храму, наїхали на неї автівкою і жорстоко побили єпископа і його супутників. Скалічений, але живий, Ромжа потрапив до мукачівської лікарні.

Те, що сталося далі, Судоплатов описує так: «Мені зателефонував Абакумов і сказав, що через тиждень в Ужгород приїжджають Савченко [тодішній міністр держбезпеки України] і Майрановський, начальник токсикологічної лабораторії, з наказом ліквідувати Ромжу. Вони розповіли мені, що в Києві […] їх прийняв Хрущов, дав чіткі вказівки і побажав успіху. Два дні потому Савченко доповів Хрущову по телефону, що до виконання операції все готове, і Хрущов віддав наказ про проведення акції. Майрановський передав ампулу з отрутою кураре агенту місцевих органів безпеки — це була медсестра в лікарні, де лежав Ромжа. Саме вона й зробила смертельний укол».

Після вбивства Ромжі радянська влада ліквідувала єпархію і передала російській православній церкві, зокрема, кафедральний собор, де був похований єпископ. Подальше служіння мукачівські єпископи здійснювали підпільно. У 2001 році під час візиту в Україну Папа Йоан Павло ІІ проголосив єпископа-мученика Теодора Ромжу блаженним Католицької церкви.