Друкарство

Відлік українського друкарства ведуть із започаткування кириличної друкарні у Кракові наприкінці XV століття. Заснована передусім на потреби України та Білорусі, вона мала зв’язки з українськими культурними центрами. Скажімо, 1491 року її власник Швайпольт Фіоль видав «Октоїх» — богослужбову збірку — церковнослов’янською мовою в українській редакції. До сьогодення збереглося 79 примірників видань Фіоля.

Острог і Львів

Перші друкарні на теренах України виникли у Львові — тогочасному центрі політичного, економічного й культурного життя, та в Острозі — резиденції Костянтина-Василя Острозького, найбагатшого і найвпливовішого українського магната того періоду. Заснування перших друкарень збіглося в часі з піднесенням суспільно-політичного руху: тоді саме виникла потреба у стандартизованих літургійних книгах для храмів, а також у друкованих виданнях для потреб освіти та релігійної полеміки з опонентами.

Обидві друкарні пов’язані з іменем Івана Федоровича. 1574 року він видав у Львові першу українську книжку — «Апостол»; вона містила Діяння і Послання апостолів. Книжка вийшла доволі великим як на той час накладом — 1200 примірників. Утім, на надгробку Федоровича написано, що він «занедбане друкування у Львові відновив», тож припускають, що ще до нього в місті друкували книжки.

1578 року князь Костянтин-Василь Острозький запросив друкаря до Острога для роботи над першим повним виданням Біблії церковнослов’янською мовою. Робота була кропіткою, над перекладом працював гурток книжників. Щоб уникнути помилок, перекладачі зібрали церковнослов’янські та грецькі списки Святого Письма з різних монастирів православного Сходу, а Діонісій Раллі Палеолог за вказівкою папи Григорія XIII привіз до Острога список із Рима. Згодом Острозький подарував папі примірник Біблії, яка вийшла 1581 року півторатисячним накладом.

Папірні

Окрім самих друкарень, важливу роль у книгодрукуванні відіграли папірні. Найдавніша з-поміж 146 відомих в Україні мануфактур із виробництва паперу була зведена в Буську на Львівщині в 1541 році та проіснувала з перервами до 1790-х. Потреби київської лаврської друкарні забезпечувала папірня в Радомишлі — перше в Центральній Україні підприємство з виробництва паперу. Більшість церковних і світських книг, що побутували в Центрі й на Сході України до 1648 року, були надруковані в лаврській друкарні на радомишльському папері. Його виготовляли з льону, кропиви й коноплі, папір мав світло-сірий колір і був доволі міцним.

Лаврська друкарня в Києві

Опікувався і папірнею, і друкарнею при Києво-Печерській лаврі архімандрит Єлисей Плетенецький. 1615 року він викупив і перевіз до Києва обладнання Стрятинської друкарні львівського єпископа Гедеона Балабана. 20 грудня 1616 року в Києві видали першу книжку — «Часослов», а першим художнім текстом став панегірик Олександра Митури на честь засновника друкарні — «Візерунок цнот Єлисея Полетенецького» (1618). Видавали тут і перекладні тексти, зокрема «Бесіди Іоана Золотоуста на Діяння святих Апостолів» (1624) і «Тлумачення Андрія Кесарійського Апокаліпсису Йоана Богослова» (1625). Для підготовки видань Плетенецький запросив до Києва провідних інтелектуалів того часу — Захарію Копистенського, Памва Беринду, Лаврентія Зизанія, Тарасія Земку.

Лаврська друкарня публікувала літургійні книги: «Служебник», «Псалтир», «Тріодь», «Акафіст», а 1646 року — «Требник» Петра Могили. Ці видання сприяли уніфікації обрядів та об’єднанню Київської православної митрополії. Видавали також навчальну літературу — скажімо, укладений Памвою Бериндою словник на сім тисяч термінів під назвою «Лексикон словенороський» (1627). Більшість видань друкарні виходила старослов’янською мовою в редакції, наближеній до розмовної.

Одним із бестселерів доби бароко був Києво-Печерський патерик — збірка житій печерських святих. Укладений іще в XІІІ столітті, Патерик не втрачав популярності і в XVII–XVIIІ століттях. Низка барокових редакцій адаптувала текст до вимог часу: їхні упорядники прибрали середньовічні кліше, спростили мову й навіть додали пригодницьку складову, що відповідала очікуванням барокового читача.

Існували й тексти, що виходили в одному примірнику: панегірики видатним особам, церковним ієрархам, військовим очільникам, магнатам. Поетичний хвалебний текст супроводжувала гравюра з гербом та девізом.

Не тільки книжки

Як і сучасні типографії, барокові друкарні продукували не тільки книжки, а й дрібніші видання — наприклад, театральні програми. Певне уявлення про театральну культуру Києва доби бароко дає програма вистави «Олексій, чоловік Божий» (1674) невідомого автора. До наших днів дійшло два примірники цього видання лаврської друкарні: один зберігається у Відділі рідкісних книг Російської державної бібліотеки, другий — у Національній бібліотеці Польщі; та їх, імовірно, було більше. На звороті першого аркуша програми надруковані назва вистави та гравюра: у фігурній рамці в обрамленні чотирьох барокових голівок херувимів зображені Христос та Олексій, чоловік Божий. Обоє босоніж ступають по камінню, вгинаючись під тягарем хрестів, які несуть на плечах. Далі подано присвяту цареві Олексію Михайловичу та повідомлення про участь у виставі спудеїв Києво-Могилянської академії. На наступних сторінках наведено стислий виклад сюжету двох актів п’єси.

Цензура

Протягом XVII–XVIII століть російська влада видала низку заборон на друк книжок староукраїнською мовою та церковнослов’янською мовою в українській редакції. Унаслідок цього в XVIII столітті, коли Європою вже масово поширилися газети, українська книжка знову стала рукописною. У рукописах поширювалися, наприклад, твори Григорія Сковороди та «Історія русів». Чимало текстів було втрачено назавжди через обмежену кількість примірників — адже писання від руки значно менш продуктивне за друкування.

Сьогодні історія українського книговидання представлена в кількох музеях: Музеї книги та друкарства в Києві, Музеї мистецтва давньої української книги у Львові, Музеї рідкісної книги імені Григорія Васильківського в Ніжині, Музеї культури і книги Покуття у Снятині. Експедиції, організовані для збору їхніх колекцій, підтвердили припущення, що друкарство існувало у Львові ще до Івана Федорова — зокрема у львівському Онуфріївському монастирі.

Авторка: Ольга Петренко-Цеунова