- Діяльність: Культура
- Дата народження: 20 квітня 1903 року
- Дата смерті: 8 грудня 1937 року
- Навігатор: Світові війни
Український поет-футурист, прозаїк, кіносценарист і журналіст. Представник Розстріляного відродження.
Ґео Шкурупій був сином залізничника і вчительки. 1920 року він закінчив Другу київську класичну гімназію і вступив до Київського університету на факультет медицини. Там він навчався лише рік, потім вступив до Інституту зовнішніх зносин, однак не завершив і цієї освіти.
Справжнім покликанням Шкурупія було письменство: його перше оповідання «Ми» (1920) вийшло друком в альманаху «Ґроно», коли авторові було лише 17 років. 1922 року вийшла його перша поетична збірка «Психоетози. Вітрина третя», а через рік наступна — «Барабан. Вітрина друга». Ці поезії, написані в популярному тоді футуристичному стилі, привернули увагу вже визнаних літераторів-футуристів. Шкурупій став членом «Аспанфуту» (скорочення від «Асоціація панфутуристів»), яку очолював Михайль Семенко, та одним із підписантів її Маніфесту. Сам Шкурупій називав себе Королем Футуропрерій.
Після розпаду «Аспанфуту» 1924 року Семенко переїхав з Києва до Харкова працювати у Всеукраїнському фотокіноуправлінні (ВУФКУ) і запросив з собою однодумців — Миколу Бажана, Юрія Яновського й Ґео Шкурупія. Втім, там їхні шляхи розійшлися: Яновський з Семенком поїхали до Одеси, а Шкурупій повернувся до Києва і влаштувався на Київську кінофабрику. Там він працював редактором, а також написав сценарії для фільмів «Синій пакет» (1926) і «Спартак» (1926) — обидва були зняті в Одесі і сьогодні вважаються втраченими.
Роботу в кіно Шкурупій поєднував із літературною працею. 1925 року він спробував себе в ролі прозаїка — так з’явилася збірка оповідань «Переможець дракона». Протягом наступних років він випустив іще кілька збірок поезій та прози, а також написав романи «Двері в день» (1929), «Жанна-Батальйонерка» (1930), «Міс Адрієна» (1934).
У 1930 році Шкурупій став очільником групи футуристів «Нова генерація» і редактором її друкованого альманаху, що виходив у Харкові. Він встиг випустити два номери журналу, зокрема й той, у якому була надрукована кіноповість Олександра Довженка «Земля», після чого видання закрили.
3 грудня 1934 року Ґео Шкурупія заарештували, звинувативши у членстві в «терористичній організації ОУН». Письменник опирався звинуваченням і навіть написав заяву-скаргу на неправомірні методи слідства: «Показання щодо моїх розмов із знайомими мені письменниками […] записані неправильно. […] Слідчий користувався моїм станом, примушував підписувати показання, доводячи мене до істерики. Тому прошу вважати ці мої показання недійсними, оскільки фактично вони не мої, а складені за думкою і бажанням слідчого».
27 травня 1935 року Шкурупія засудили до десяти років таборів і відправили на Соловки. Його дружину й сина як рідних «зрадника батьківщини і ворога народу» позбавили житла й викинули на вулицю, а згодом виселили із Києва. У 1937 році, коли сталінські репресії набирали нових обертів, справу Шкурупія відправили на «перегляд». 25 листопада 1937 року «особлива трійка» засудила його до смертної кари.
1956 року вдова Шкурупія Варвара писала у листі до Хрущова: «До сентября 1937 г. я имела с ним переписку. Последнее место его пребывания — Кемь [Карелія]. Больше известий о нем не получала, несмотря на мои неоднократные запросы. Убедительно прошу помочь пересмотреть его дело и сообщить место его пребывания». Справу справді переглянули і Шкурупія реабілітували — посмертно: виявилося, що 8 грудня 1937 року він був розстріляний в урочищі Сандармох.
Автор: Ольга Герасименко
Geo Shkurupii
Activity: Culture
Date of birth: April 20, 1903
Date of death: December 8, 1937
Navigator: World Wars
A Ukrainian futurist poet, prose writer, screenwriter, and journalist. A representative of the Executed Renaissance.
Geo Shkurupii was the son of a railway worker and a teacher. In 1920, he graduated from the Second Kyiv Classical Gymnasium and entered Kyiv University, enrolling in the Faculty of Medicine. He studied there for only a year, then transferred to the Institute of Foreign Relations, but did not complete his studies there either.
Shkurupii’s true calling was writing: his first short story, We (1920), was published in the almanac Hrono when he was only 17. In 1922, his first poetry collection, Psychoetoses. Showcase Three, was published, followed a year later by The Drum. Showcase Two. These poems, written in the then-popular futurist style, attracted the attention of already established futurist writers. Shkurupii became a member of “Aspanfut” (short for the Association of Panfuturists), led by Mykhailo Semenko, and one of the signatories of its Manifesto. Shkurupii himself called himself the King of Futuro-Prairies.
After the dissolution of Aspanfut in 1924, Semenko moved from Kyiv to Kharkiv to work at the All-Ukrainian Photo Cinema Administration (VUFKU) and invited like-minded colleagues—Mykola Bazhan, Yurii Yanovskyi, and Geo Shkurupii—to join him. However, their paths diverged there: Yanovskyi and Semenko went to Odesa, while Shkurupii returned to Kyiv and began working at the Kyiv Film Factory. There, he worked as an editor and also wrote screenplays for the films The Blue Packet (1926) and Spartacus (1926)—both produced in Odesa and now considered lost.
Shkurupii combined his work in cinema with literary activity. In 1925, he tried himself as a prose writer, resulting in the short story collection The Dragon Slayer. In the following years, he published several more collections of poetry and prose and wrote the novels The Door into the Day (1929), Jeanne the Battalion Fighter (1930), and Miss Adriena (1934).
In 1930, Shkurupii became the head of the futurist group “Nova Heneratsiia” and the editor of its printed almanac published in Kharkiv. He managed to release two issues of the journal, including one that featured Oleksandr Dovzhenko’s film novella Earth, after which the publication was shut down.
On December 3, 1934, Geo Shkurupii was arrested, accused of membership in a “terrorist organization of the OUN.” The writer resisted the charges and even filed a complaint about the unlawful methods of the investigation: “Testimonies regarding my conversations with writers I knew […] were recorded incorrectly. […] The investigator took advantage of my condition, forced me to sign statements, driving me into hysteria. Therefore, I ask that these testimonies be considered invalid, as they are not truly mine but composed according to the investigator’s thoughts and wishes.”
On May 27, 1935, Shkurupii was sentenced to ten years in labor camps and sent to Solovki. His wife and son, as relatives of a “traitor to the motherland and enemy of the people,” were deprived of their home, thrown out into the street, and later expelled from Kyiv. In 1937, as Stalinist repressions intensified, Shkurupii’s case was sent for “review.” On November 25, 1937, a “special troika” sentenced him to death.
In 1956, Shkurupii’s widow Varvara wrote in a letter to Khrushchev: “Until September 1937, I corresponded with him. His last known location was Kem [Karelia]. I have received no further information about him, despite my repeated inquiries. I earnestly ask you to help review his case and inform me of his whereabouts.” The case was indeed reviewed, and Shkurupii was rehabilitated—posthumously: it was revealed that on December 8, 1937, he had been executed in the Sandarmokh tract.
Author: Olha Herasymenko
Відео
«Бий! Бий барабан печалі!»: хто такий Ґео Шкурупій
Гео Шкурупій: футуризм у прозі
Смолоскип: Віртуальна полиця #19. Ґео Шкурупій “Вибрані твори”