Козацька доба [навігатор]

2,5 млн років тому Первісність І тисячоліття до Р. Х Античність VI Темні віки середина ІХ Русь середина ХІІІ Пізнє середньовіччя. Русь після Русі XVI Козацька доба 1789 Довге XIX століття 1914 Світові війни 1945 Повоєнний СРСР від 1991 року Сучасність

Опис Галерея Часолінія періоду Пов’язані матеріали Література

Віктор Горобець

Доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України. Завідувач сектора соціальної історії Інституту історії України Національної академії наук України. Відповідальний редактор часопису «Соціум. Альманах соціальної історії».

Детальніше

«Навігатор з історії України. Козацька доба»

Козацька доба, коли в ході Козацької революції середини ХVІІ століття була витворена ранньомодерна українська держава — Гетьманщина, — це один із найгероїчніших періодів нашої історії, якому, так уже сталося, упродовж кількох століть судилось бути її репрезентаційною, титульною сторінкою. Саме в поєднанні з означенням «Козацька земля» (латиною «Terra Cosaccorum») Україна була відомою в Європі ХVІІ і ХVІІІ століть, а в столітті ХІХ героїчне минуле козацьких часів вирішальним чином прислужилося справі розбудови модерної політичної української нації. Адже значною мірою саме визвольні змагання козацтва лягли в основу формування спільної історичної пам’яті українців, стали підґрунтям творення об’єднавчого національного міфу.

Утім, як нерідко трапляється в подібних випадках, значною мірою заслужена героїзація козацької історії та її піднесення в ранг національного міфу призвели до дещо спрощеного розуміння багатьох важливих аспектів козацтва загалом і козацької державності зокрема. Зосередження на героїці козацького способу життя відверто притлумило значення козацького чинника в буденній мирній праці з розбудови політичних, соціальних і правових інститутів станової держави, господарського розвою краю, піднесення культури й освіти тощо.

Прагнучи випукло зобразити роль козацтва у визвольних і державотворчих змаганнях українців, автори мимохідь жорстко протиставляли його іншим соціальним станам, більшою чи меншою мірою також залученим до цих важливих процесів, — насамперед шляхті. А внаслідок того, що волелюбність козацтва і його нетерпимість до будь-яких проявів соціального гніту були зведені до абсолюту, не залишилося простору для адекватного аналізу соціального й економічного розшарування та складної ієрархії, що існували в самому козацькому середовищі.

Намагаючись довести ексклюзивність козацького досвіду, дослідники невиправдано категорично заперечували те, що козаки під час розбудови власної «речі посполитої» спиралися на численні прояви політичної культури «класичної» Речі Посполитої, через посередництво якої значною мірою і підтримувалася генетична спорідненість українських ранньомодерних державних практик із загальноєвропейськими трендами. Саме завдяки цій спорідненості — та, що не менш важливо, її глибокій органічній вкоріненості в українські традиції — витворена в роки Козацької революції станова державність зуміла проіснувати понад століття, хоча цьому не дуже сприяла міжнародна ситуація, зумовлена передовсім тиском Московського царства (а згодом Російської імперії), яке прагнуло знищити самобутню державну й соціополітичну модель, уніфікувавши її устрій до загальноімперських зразків.

Про який період ідеться в «Навігаторі»?

Цей «Навігатор» висвітлює час від вибуху в Речі Посполитій Козацької революції в середині ХVІІ століття та появи на політичній мапі Європи ранньомодерної Української держави (Гетьманщини, Гетьманату, самоназва — Військо Запорозьке) до її остаточної ліквідації Російською імперією. Крайніми датами, відповідно, слугують 1648 і 1764 роки:

1648-й — це початок Козацької революції;
1764-й — рік, коли російська імператриця Катерина ІІ скасувала автономію Гетьманату й розпорядилась анексувати його землі до складу імперії.

За цей — вельми короткий за історичними мірками — час на українських землях насправді відбулися історичні трансформації глобальної ваги, що справили потужний вплив на майбутнє як України, так і всього європейського цивілізаційного простору.

Козацьке повстання, що вибухнуло на початку 1648 року, після десятиліття «золотого спокою» Речі Посполитої, насправді стало тільки прологом Козацької революції середини ХVІІ століття, у результаті якої терени козацької України сепарувалися від тіла Польсько-Литовської держави — і на них постала станова козацька держава.

Очільники нового державного утворення намагалися вберегтися від спроб Речі Посполитої повернути Україну під владу короля, шукаючи союзників на зовнішній арені, — і це спровокувало важливі зміни в розкладі сил у Центрально-Східній Європі. Головними наслідками цього стали поступовий занепад Польсько-Литовської держави, колись наймогутнішої регіональної потуги, і піднесення Московського царства, яке невдовзі почало претендувати на роль нового регіонального лідера. До запеклої боротьби за перерозподіл сфер впливу поміж Москвою та Варшавою прямо долучились Османська імперія і Кримське ханство, а опосередковано — ще й Шведське королівство, Трансільванія, Молдавське й Волоське князівства, Бранденбург і Габсбурзька імперія. Те, що теренами найкривавіших баталій були переважно українські землі, завдало неймовірно серйозних демографічних і господарських втрат і негативно позначилося на ментальному здоров’ї цілих поколінь, породивши, зокрема, травматичний історичний феномен Руїни, коли, за влучним висловом козацького літописця Самійла Величка, «задля срібла й злата не тільки кожен дав би виколоти собі око, а й брата і отця свого не пощадив би».

Понесені в роки Руїни втрати унеможливили збереження козацької державності в кордонах, що фактично існували в роки найвищого піднесення революції, і вона локалізувалася на теренах Лівобережжя. Так само й політичний статус Гетьманату після потрапляння у сферу впливу Московського царства з часом було понижено до рівня адміністративної автономії. Гетьманських уряд, хоч і мав гарантії невтручання царської влади у внутрішні справи гетьманської держави й непорушності місцевих законів, втратив право зовнішньополітичної репрезентації — а відтак і можливість самостійного вибору власної долі. Передбачувано, що імперський центр не раз намагався суттєво звузити чи й зовсім нівелювати автономію Гетьманату. Спротив української старшини й козацтва вповільнював це поглинання, тому інкорпораційні заходи імперії розтяглись у часі на ціле століття.

За цей час українська держава зуміла витворити власні дієздатні системи — політичну, адміністративну й судову — та відмінні від решти імперії самодостатні структури економіки й соціальності. Господарське піднесення Гетьманщини уможливило розвиток освіти, засвідчений високими освітніми стандартами Києво-Могилянської академії, а також функціонуванням розгалуженої мережі середніх навчальних закладів (колегій) і базових парафіяльних, та створило передумови для культурного піднесення краю, втіленого передовсім у феномені українського (козацького) бароко.

Який спадок ми отримали від Козацької доби?

Дослідження столітньої історії ранньомодерної української держави насамперед важливе для розуміння нашого героїчного сьогодення. Адже саме там криються відповіді на багато питань з розряду цивілізаційних. З одного боку, як Україна потрапила в орбіту впливу Російської імперії? Чи були можливості уникнути цієї долі — а якщо так, то чому тогочасні українські еліти ними не скористалися? А з другого, завдяки чому українці, навіть попри етнічну й конфесійну близькість із «великоросами», спромоглися протистояти імперському тиску й не розчинилися безслідно в імперському морі? Що відрізняло їхню соціокультурну ідентичність від етнічно близького їм народу, зокрема у сфері уявлень про владу та підданство, справедливість і повинність, людську гідність і межі спроможності захищати цю гідність навіть за несприятливих умов?

Відповіді ж на ці питання дозволяють сформулювати бачення того, чому Україна — це не Росія, ніколи нею не була і ніколи не буде.

Часострічка періоду

Козацька доба

До розділу

1648 рік–1657 рік

Гетьманування Богдана Хмельницького.

1648 рік–1652 рік

Козацька революція.

25 січня 1648 року

Козацька революція

25 січня 1648 року козаки під проводом гетьмана Богдана Хмельницького здобули Микитинську Січ. Так розпочалося повстання, що невдовзі переросло в Козацьку революцію, унаслідок якої Річ Посполита втратила владу над частиною українських земель і постала козацька держава на чолі з гетьманом.

Весна 1648 рік

Битва під Жовтими Водами

Козаки за підтримки татарського війська здобули перемогу над коронними військами під командою гетьманича Стефана Потоцького в урочищі Княжі Байраки під Жовтими Водами.

8 червня 1648 року –19 березня 1654 року

Перехід України під протекцію царя

Уперше гетьман Богдан Хмельницький звернувся до царя Олексія Михайловича із закликом взяти Україну під свою «високу руку» у листі від 8 червня 1648 року. Утім, жодного натяку на «возз’єднання» лист не містив.

Кінець грудня 1648 рік

Зустріч Богдана Хмельницького з єрусалимським патріархом

Богдан Хмельницький зустрівся з патріархом Єрусалимським Паїсієм у Києві. Після переговорів ієрарх підтримав визвольні змагання українського козацтва та вчинив низку символічних жестів, які легітимізували гетьманську владу Хмельницького.

Дата: кінець XV століття — XVIІI століття

Козацтво

Козацтво — це соціальний феномен, породжений існуванням відкритого степового кордону між осілим землеробським населенням Східної Європи та кочовиками євразійських степів.

8 серпня 1649 рік

Зборівський договір

Після низки козацьких перемог Річ Посполита уклала з Військом Запорозьким мир, що передбачав надання козацькій Україні прав автономії. Угода обмежувала чисельність Війська Запорозького 40 000 осіб. Ті, хто не потрапив до цього реєстру, переселилися на землі Слобідської України.

XVІ століття — XVIІ століття

Реєстрове козацтво

Однією з важливих спонук при укладенні Люблінської унії 1569 року й розбудові нової європейської держави — Речі Посполитої — була потреба в організації ефективної оборони краю від войовничих сусідів.

Рекомендована література

Превелебні панни: Жіночі чернечі спільноти Львівської та Перемишльської єпархій у ранньомодерний період

545 грн