Публікація журналу «Нова ґенерація»

«Нова ґенерація» — проєкт, засновником якого став поет Михайль Семенко — була не просто періодичним виданням, а цілим літературним рухом, що проіснував від жовтня 1927-го до грудня 1930 року. За цей час вийшло 36 номерів журналу. Видавали його в тогочасної столиці України — Харкові; безпосередньо залученими до творення «Нової ґенерації» були Ґео Шкурупій, Іван Маловічко, Казимир Малевич, Олексій Полторацький. За фотографію відповідав Дан Сотник, а за художній супровід — Вадим Меллер та Анатоль Петрицький.

Кінець ХІХ століття в цілій Європі знаменувався прагненням повалити старий лад і стрімко прорватись у світле майбутнє. Це був період формування нових ідеологій — а початок ХХ  століття став часом спроб реалізувати їх. 1909 року в Італії Філіппо Томмазо Марінетті проголосив концепцію футуризму, що мав поставити хрест на минулому й розпочати пошуки нового, нетрадиційного, а деколи й химерного в мистецтві. Згодом ця течія поширилася цілою Європою.

В Україні розквіт футуризму припав на 1920-ті роки — це саме був час радянської політики коренізації. Тоді ще мало хто розумів, що влада проводить її з дуже прагматичною метою: по-перше, здобути прихильність колонізованих народів, а по-друге, виявити людей, із яких складається національна інтелігенція. Згодом, після згортання коренізації, цих людей ліквідували як загрозу; утім, у перше десятиліття після повалення царизму змога вільно творити й розвивати культуру рідною мовою наповнювала оптимізмом, навіть ейфорією. Футуризм став одною з мистецьких течій, якими захопилися українські митці, — і саме в його лоні народився журнал «Нова ґенерація».

Характерно, що часопис охоплював не лише теми літератури чи візуального мистецтва: на сторінках щомісячника можна знайти новини, репортажі, мандрівні нотатки тощо.

Як і годиться футуристському часописові, «Нова ґенерація» з перших сторінок розповідає про свою ідейну спрямованість і фундаментальні принципи — уже на обкладинці стоїть опис «Журнал лівої формації мистецтв». А в тексті «Платформа» подано таку собі програму та плани на майбутню діяльність: «Ми хочемо, щоб наш журнал “Нова ґенерація” був журнал напрямковий і в цьому розумінні — журнал принципіяльний, який чіткою лінією допомагатиме диференціяції сучасного процесу культури на Україні, в плані ідеологічних вимог інтернаціональної установки на комунізм. […] “Нова ґенерація”, як і весь процес розвитку лівого руху, має й буде оберігати свою мистецьку концепцію, що спирається на Універсальну установку в справі організації й взаємовпливу культури, мистецтва й побуту (життя)».

Творці часопису вважали, що будувати нове суспільство й поширювати свої ідеї найкраще через культуру, а тому влаштовували чимало культурних заходів і зустрічей на заводах, підприємствах. Окрім прагнення творити модерне мистецтво, редакція журналу наполягала на важливості української мови. Вагу, якої надавали мові, виразно видно у зверненні Семенка, Полторацького й Сотника до газети «Металіст» донецького металургійного заводу: «Ви повинні вивчити українську мову. Для того ми надсилаємо вам на допомогу три комплекти українсько-російських і російсько-українських словників, що придадуться вам під час вивчення української мови».

«Нова ґенерація» прагнула просвічувати, формувати зрілих особистостей, поширювати культуру, тому не цуралася й того, що в Європі початку ХХ століття якраз почали називати масовим мистецтвом. Радянська влада, втім, радикально перекреслила ці спроби: спочатку постановою ЦК ВКП (б) «Про перебудову літературно-художніх організацій» від 23 квітня 1932 року, а згодом — репресіями.