Майк Йогансен

Мати Майка Йогансена належала до роду старобільських козаків, батько, вчитель німецької мови, походив із Латвії (сам Йогансен згодом поширював чутки про своє чи то норвезьке, чи то шведське коріння). «І, хоч опускалось коріння мого генеалогічного дерева в сиву запорізьку старину, все ж перші вірші свої я, Майк Йогансен, вирізав на дверях льоху німецькою мовою», — писав він згодом в «Автобіографії».

У 1917 році Йогансен закінчив історико-філологічний факультет Харківського Імператорського університету, де спеціалізувався на вивченні класичних і сучасних європейських мов; деякі мови він також опанував самотужки. «З Майка був до чорта здібний лінгвіст», — характеризували його сучасники.

Під час Радянсько-української війни (1917–1921) Йогансен став свідком погромів армії Денікіна і це, за його власними словами, змусило його «покласти різку лінію у світогляді і пристати до марксизму». Він почав писати українською та ввійшов до кола харківських письменників, серед яких були Василь Еллан-Блакитний, Володимир Сосюра й Микола Хвильовий. Разом із ними він заснував об’єднання пролетарських письменників «Гарт», яке за основну вимогу ставило писати українською мовою, «прагнучи до створення єдиної інтернаціональної культури».

З 1923 по 1926 рік Майк Йогансен працював редактором Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ). Цю роботу він поєднував із літературною творчістю й перекладацькою діяльністю — перекладав, зокрема, твори Фрідріха Шиллера, Вільяма Шекспіра, Едгара По, Редьярда Кіплінга і Герберта Веллса. Йогансен був співавтором сценарію до фільму Олександра Довженка «Звенигора» (1927), знятого на Одеській кінофабриці, — першого фільму у знаменитій трилогії, до якої належать також «Арсенал» (1929) і «Земля» (1930).

1925 року Йогансен із групою однодумців вийшов із «Гарту» і заснував Вільну академію пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). Її члени засуджували імперську московську політику, декларуючи національне самовизначення і свободу народів. Це привернуло увагу партійного керівництва, і 1928 року академія вимушено саморозпустилася, а її члени потрапили під приціл репресивного апарату.

Після ліквідації ВАПЛІТЕ Йогансен долучився до видання альманаху «Літературний ярмарок», діяльність якого зазнавала постійної критики з боку офіційних осіб і була припинена у 1930 році, й ініціював створення «Техно-мистецької групи А» — яку 1931 року теж примусили до самоліквідації.

18 серпня 1937 року Майка Йогансена заарештували в його квартирі в харківському будинку літераторів «Слово». Йому інкримінували участь у націоналістичній організації, підготовку антирадянського повстання і терористичну діяльність. На допитах Йогансен відмовлявся визнавати терористами своїх колег. Він наполягав, що в тюрми саджають невинних людей і що «арешти українських письменників є результатом розгубленості й безсилля керівників партії і Радянської влади».

24 жовтня Майкові Йогансену оголосили смертний вирок, а 27-го розстріляли в київській тюрмі НКВС. Його символічна могила-кенотаф міститься на Лук’янівському цвинтарі; архіви ж свідчать, що тіло письменника таємно поховали в Биківнянському лісі — разом із іншими численними жертвами сталінських репресій.