Микола Хвильовий

Микола Хвильовий народився в родині вчителів. Його батько, виходець зі збіднілого дворянського роду, був, за словами самого Хвильового, був украй безвідповідальною людиною і п’яницею. Батьки розлучилися, коли Микола був ще малим, і його дитинство минало в постійних переїздах: то по родичах, то разом із матір’ю, яка шукала роботу.

Неспокійна натура Хвильового рано далася взнаки: його двічі виганяли з гімназій — то за участь у «так званому українському революційному гуртку», то за зв’язки з есерами. Перебиваючись від заробітку до заробітку, він мандрував Донбасом, з 1916 року брав участь у Першій світовій війні — цей досвід сформував Хвильового як переконаного більшовика, і у 1918 році він створив власний повстанський загін, що воював із німцями, поляками, «білими» та армією УНР. У цей період почав писати і публікувати свої перші твори — переважно революційно-агітаційної тематики.

1919 року Хвильовий вступив до лав КП(б)У, а у 1921-му переїхав до Харкова. Влаштувавшись слюсарем на заводі, він почав активну літературну діяльність: друкувався в газетах і журналах і вступив до літературного об’єднання «Гарт», ідеологом якого був Василь Еллан-Блакитний, а засадничою вимогою — україномовна творчість. У цей період Хвильовий випустив дві літературні збірки: «Сині етюди» (1923) й «Осінь» (1924), де міститься більшість головних його текстів — зокрема, новела «Я (Романтика)».

1926 року Хвильовий, принциповий прихильник політики українізації та став біля витоків літературного об’єднання ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури); під час літературної дискусії 1925–1928 років його ідеї втілилися в лаконічне гасло «Геть від Москви!», автор якого, втім, достеменно не відомий. «Перед нами стоїть таке питання: на яку зі світових літератур взяти курс? В будь-якому випадку, не на російську. Від російської літератури, від її стихії українська поезія повинна втікати як можна швидше. Справа в тому, що російська література віками тяжіє над нами, як хазяїн положення, який привчив психіку до рабського наслідування», — наполягав він, наголошуючи також на необхідності літературного європоцентризму. Членами ВАПЛІТЕ стала ціла плеяда українських літераторів: Аркадій Любченко, Михайло Яловий, Микола Куліш, Майк Йогансен, Григорій Епік, Павло Тичина, Юрій Яновський, Володимир Сосюра та інші.

Така зухвала позиція закономірно привернула увагу партійних органів. Хвильовий намагався довести, що зовсім не закликає до політичного розриву з Росією, однак зусилля були марні. 26 квітня 1926 року особисто Сталін у листі «Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК ВКП(б)У» вказав на Хвильового як на джерело небезпечних антиросійських настроїв; іменем письменника навіть назвали один із трьох видів «націонал-ухильництва» — «хвильовізм».

Намагаючись урятувати ВАПЛІТЕ від розпуску, Хвильовий мусив публічно зректися своїх поглядів. Однак спецслужби вже почали активно за ним стежити. «Хвильовий — це певна сукупність рис, це озброєний ворог, це поза всім іншим розгорнений націоналізм, це явище, що має свою вагу і тим дуже небезпечне», — заявляв перший секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор.

28 січня 1928 року було конфісковане вже надруковане число двомісячника ВАПЛІТЕ, що містило другу частину роману Хвильового «Вальдшнепи», де виразно лунали мотиви розчарування в наслідках революції. ВАПЛІТЕ змусили саморозпуститися, а Хвильового — написати покаянну статтю. Зрікшись самого себе, він опинився у фактичній ізоляції від літературного процесу.

У 1930-х, мандруючи селами, Хвильовий на власні очі побачив жахливі наслідки колективізації. За спогадами Аркадія Любченка, він визнав, що «голод — явище свідомо організоване». Це посилило депресивний стан письменника, що намагався топити свій відчай в алкоголі.

1933 року у будинку літераторів «Слово» заарештували Михайла Ялового, друга Хвильового. Це стало останньою краплею: 13 травня цього ж року письменник запросив у гості друзів і, сказавши, що збирається прочитати їм новий твір, вийшов до іншої кімнати й пустив кулю собі в голову. Ідеолог націоналізму Дмитро Донцов згодом зауважив, що «навіть якщо Хвильовий сам натиснув на спуск револьвера, зброю в його руку вклала Москва».