Вадим Меллер

Вадим Меллер народився в родині чиновника Міністерства юстиції Російської імперії, що мав шведське походження. З 1903 року мешкав у Києві — вивчав право в Київському університеті, від 1905 до 1908 року паралельно відвідував художні студії в Київському художньому училищі, публікував карикатури у газеті «Кіевская мысль».

Закінчивши університет, Меллер кілька років жив за кордоном: спершу брав приватні уроки в художній школі в Женеві, потім вступив до Мюнхенської академії мистецтв, де зблизився з групою художників-експресіоністів «Синій вершник». У 1912–1914 роках працював у Парижі — навчався у майстерні Антуана Бурделя, брав участь у художніх виставках, вступив до «Міжнародного товариства мистецтва і літератури».

1914 року Меллер повернувся до Києва, де Олександра Екстер, Давид Бурлюк і Олександр Богомазов саме заснували авангардну групу «Кільце». Там Меллер знайшов однодумців, а також познайомився зі своєю майбутньою дружиною — Ніною Генке. Працюючи в майстерні Олександри Екстер, «амазонки авангарду», Меллер увійшов у силу як художник-декоратор.

Нова революційна естетика захопила Меллера: він радо працював оформлювачем масових заходів і спектаклів, створював архітектурні композиції. 1920 року став професором Академії мистецтв України і почав працювати у Першому державному театрі УРСР імені Шевченка, згодом — у Театрі імені Гната Михайличенка, де від кожного учасника чекали залучення і в авторство п’єс, і в режисуру, і в акторську гру.

1922 року Меллер познайомився з Лесем Курбасом, який запросив його на роботу до нещодавно створеного театру «Березіль». Меллер був прихильником концепції культурного синтезу, тобир поєднання різних видів мистецтва, і це збігалося зі творчим баченням Курбаса. За створення декорацій до вистави «Секретар профспілки» Меллер 1925 року отримав відзнаку Міжнародної виставки в Парижі і був запрошений до участі у Міжнародній театральній виставці у Нью-Йорку.

1926 року Меллер перебрався до Харкова разом із творчою командою «Березоля». Там він створив декорації, зокрема, для «Народного Малахія» (1928), «Мини Мазайла» (1929) й «Маклени Ґраси» (1933) Миколи Куліша. Як друг і сподвижник Курбаса, Меллер перебував під пильним наглядом спецслужб, однак йому вдалося уникнути лещат репресій. «Тим, хто фабрикував безглузді обвинувачення проти української інтелігенції, можливо, було важкувато художника шведського (тоді сприймалося — німецького) походження заарештувати як українського націоналіста», — припускала донька художника Бригітта Вєтрова.

Зі знищенням спершу «Березоля», а потім і самих митців Розстріляного відродження авангардистські творчі пошуки й експерименти Меллера скінчилися. У мистецтві запанувала доктрина соцреалізму. Після Другої світової війни художник деякий час працював директором Інституту монументального живопису та скульптури при Академії архітектури УРСР, однак звідти його звільнили за звинуваченнями у космополітизмі. У 1948–1953 роках Меллер був головним художником Театру музичної комедії в Києві (нині — Київський національний академічний театр оперети), а з 1953 року — головним художником Київського театру імені Івана Франка. Помер художник 1962 року і був похований на київському Байковому цвинтарі.

Більшість графіки і станкового живопису Вадима Меллера не збереглася до наших часів. Одні роботи зникли під час транспортування з Франції до Києва, інші не пережили нацистської окупації Харкова. Збереглися фотографії з вистав, над якими працював художник, а також ескізи сценічних костюмів і декорацій.