Фавст Лопатинський

Фавст Лопатинський народився в театральній родині: його мати була оперною співачкою, а батько — драматургом; обоє також грали в Театрі товариства «Руська бесіда». Сам він з дитинства брав участь в аматорських постановках.

Дебют Лопатинського на професійній сцені відбувся близько 1915 року — він приєднався до заснованої Лесем Курбасом трупи «Тернопільські театральні вечори». То був початок тривалої та плідної співпраці: Лопатинський на багато років став соратником Курбаса і зрештою розділив його трагічну долю.

1916 року ще зовсім юний Лопатинський переїхав до Києва. У 1918–1919 роках він працював у «Молодому театрі», що виріс із акторської студії Курбаса; згодом грав у Київському драматичному («Кийдрамте») і Першому державному драматичному театрі імені Шевченка. Його акторська манера тяжіла до ексцентричності, гротеску, він майстерно виконував різноманітні циркові трюки; а втім, ліричних ролей теж не цурався.

Лопатинський, якого Курбас вважав своїм найталановитішим і найперспективнішим учнем, був одним зі співзасновників і натхненників легендарного театру «Березіль». Він працював там від самого початку як актор і режисер, а згодом очолив одну зі студій «Березоля».

1926 року Лопатинський перейшов працювати на Одеську кінофабрику Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ). Планувалося, що його режисерським дебютом стане дитяча комедія «Вася-реформатор» (1926), однак фільм передали під керівництво сценариста Олександра Довженка й оператора Данила Демуцького. Справді першою самостійною режисерською роботою Лопатинського став фільм «Синій пакет» (1926) — про повстання більшовиків проти «гайдамаків» і «польської шляхти».

Наступна робота Лопатинського — фільм «Василина» (1928) за повістю Нечуя-Левицького, головну роль у якому виконала його дружина й колега Зінаїда Пігулович. Згодом фільм став приводом звинуватити режисера в «націоналістичних збоченнях». Ще жорсткішої критики зазнала стрічка «Кармелюк» (1931) про ватажка селянського руху, «українського Робіна Гуда» Устима Кармелюка: після неї Лопатинський зняв вще два фільми, а надалі йому заборонили режисуру.

1932 року Лопатинський написав сценарій для фільму «Україна» зі сценами хлібозаготівлі, що містили прозорі натяки на Голодомор. Текст викликав скандал, наслідком якого став перший арешт Лопатинського, а також його колеги Данила Демуцького, який переховував сценарій. Після звільнення дорога в кіно йому була закрита, тож Лопатинський переїхав до Харкова і влаштувався актором у Театр робітничої молоді.

1937 року в радянській пресі вийшла розгромна стаття «Як шкодили націоналісти в українському кіно», де Лопатинського записали у «вороги народу». У червні цього ж року його заарештували як «буржуазного націоналіста» й «контрреволюціонера» і засудили до розстрілу. Вирок був виконаний у Києві; точне місце поховання одного з найяскравіших діячів українського театру і кіно невідоме.