ВАПЛІТЕ

Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) постала у Харкові з ініціативи Миколи Хвильового. Існувала з 1926 по 1928 рік, була творчим центром української літератури і чи не найвідомішим угрупованням Розстріляного відродження.

Історія ВАПЛІТЕ розпочалася в січні 1926 року. Засновником і першим головою угруповання став письменник Микола Хвильовий, націонал-комуніст за переконаннями, який стояв на засадах творення нової української літератури шляхом відмови від московського імперіалізму й орієнтації на «психологічну Європу».

Палкий прихильник політики українізації, Хвильовий висунув гасло «Геть від Москви!», що стало важливим дороговказом для ВАПЛІТЕ. Учасники об’єднання мали різні погляди, були членами різних політичних партій і представниками різних напрямів у літературі. Однак їх об’єднувало бажання творити українську культуру, формувати новий образ України, спираючись на здобутки західноєвропейської літератури — і, своєю чергою, збагачуючи їх. Хвильовий і його колеги вірили в необхідність «євразійського ренесансу», важливу роль у якому відіграє українська культура: «Європа — це досвід багатьох віків. Це не та Європа, якій Шпенглер оголосив “присмерк”, не та, що гниє, і до якої вся наша ненависть. Це — Європа грандіозної цивілізації, Європа — Гете, Дарвіна, Байрона, Ньютона, Маркса і т. д. Це та Європа, без якої не обійдуться перші фаланги азійського ренесансу».

До ВАПЛІТЕ належали Михайло Яловий, Аркадій Любченко, Олесь Досвітній, Микола Куліш, Майк Йогансен, Григорій Епік, Павло Тичина, Петро Панч, Микола Бажан, Юрій Яновський, Володимир Сосюра, Юрій Смолич та інші видатні представники української літератури 1920-х років. Більшість із них у 1930-тих роках стала жертвами сталінських репресій: вони вимагали дотримання гасел революції 1917 року, де йшлося, зокрема, про національне самовизначення і свободу народів — а після згортання політики українізації такі погляди були затавровані як буржуазний націоналізм.

Угруповання видало дві збірки: «ВАПЛІТЕ, зошит перший», де містилися статті й заяви, і «ВАПЛІТЕ, зошит другий» — із художніми текстами. У 1927 році виходив друком двомісячник «ВАПЛІТЕ», де публікувалися твори учасників об’єднання, критичні й теоретичні статті, хроніка літературних подій.

Організація від самого заснування привернула увагу радянських чиновників, які вбачали в ній небезпечні ідеологічні тенденції. Ще у квітні 1926 року особисто Сталін вказав на Хвильового як на джерело антиросійських настроїв в Україні — у відповідь на це московське та республіканське партійне керівництво поспішило публічно розкритикувати письменника. Його іменем навіть назвали одну з течій так званого націонал-ухильництва всередині комуністичної партії — «хвильовізм».

Відчуваючи загрозу, Хвильовий публічно зрікся своїх «помилкових» поглядів, однак це не врятувало ВАПЛІТЕ від скорої ліквідації. 28 січня 1928 року було конфісковано вже надруковане нове число журналу, де містилася, зокрема, друга частина роману Хвильового «Вальдшнепи», який зазнав особливо агресивних атак радянських критиків. Після цього ВАПЛІТЕ змусили до «самоліквідації». Члени об’єднання деякий час по тому гуртувалися довкола альманаху «Літературний ярмарок» (1928–1930) і організації «Пролітфронт» (1930–1931), однак через тиск партійних органів ці спільноти теж мусили «саморозпуститися». Колишні ваплітяни стали одними з перших жертв масштабних сталінських репресій. Багатьох із них засудили до таборів, а згодом — розстріляли в карельському урочищі Сандармох.