Лесь Курбас

Лесь Курбас був сином мандрівних акторів, тож із самого малечку добре знав театральне закулісся — навіть виступав на одній сцені з батьками. Він навчався у Львівському, а згодом — у Віденському університеті, де запізнався з європейською театральною культурою. 1907 року створив студентський театр; згодом, повернувшись додому, деякий час працював у театрі Гната Хоткевича, а 1915 року заснував перший професійний театр у Тернополі.

Курбас стояв біля витоків одного з найпопулярніших сучасних київських театрів — Молодого. У 1916 році він перебрався до Києва на запрошення Миколи Садовського та створив молодіжну акторську студію, яка згодом перетворилася на театр. Хоча перше життя Молодого тривало лише два роки, з нього вийшла плеяда режисерів, що сформували обличчя українського театру наступних поколінь.

Березень 1922 року ознаменувався створенням легендарного театру-студії «Березіль», що став візитівкою Леся Курбаса. Заснований у Києві, він згодом переїхав до Харкова і перетворився на масштабну майстерню з окремими акторськими студіями, режисерською лабораторією і мюзик-холом. Зірковим часом студії стала співпраця з Миколою Кулішем, драматургом, чий творчий почерк якнайкраще відповідав уявленням Курбаса про «театр, український за своєю суттю і європейський за своєю формою». Відійшовши від популярного тоді реалістичного напряму, «Березіль» рухався у бік авангарду, конструктивізму й експресіонізму, неповторного «театру-містерії».

У 1924–1925 роках Курбас поєднував роботу в театрі з роботою у кіно. На запрошення Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ) він зняв на базі Одеської кінофабрики кілька стрічок сатирично-агітаційного спрямування: «Макдональд», «Сон Товстопузенка», «Вендета» й «Арсенальці». Всі вони були втрачені.

Сам Курбас, однак, вважав, що «комунізм несумісний з природою людини, як вогонь з водою». У часи сталінського терору людина з такими переконаннями була приречена. У 1933 році його усунули від керівництва «Березолем» і позбавили звання народного артиста УСРР, а згодом ліквідували й театр через «буржуазно-націоналістичну лінію».

25 грудня 1933 року Леся Курбаса заарештували як «контрреволюціонера» і звинуватили в підготовці замаху на секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева. Під тортурами режисера змусили підписати зізнання, яке лягло в основу першого вироку: п’ять років ув’язнення у трудовому таборі. Спочатку Курбас відбував покарання на будівництві Біломорканалу, однак згодом був переведений до Соловецького «табору особливого призначення». Під час ув’язнення режисер мірою можливостей продовжував творчу діяльність: йому вдалося заснувати театральну трупу й поставити близько десятка вистав.

9 жовтня 1937 року «особлива трійка» управління НКВС переглянула справу Курбаса й засудила його до розстрілу. У числі приречених на смерть 1825 в’язнів Соловецького табору був і Микола Куліш, друг, колега й однодумець Курбаса — їх розстріляли в один день (з чого згодом виросла легенда про те, нібито їх вбили однією кулею на двох, скроня до скроні). Факт розстрілу тривалий час приховували: у 1961 році вдова Курбаса Валентина Чистякова отримала свідоцтво про смерть, згідно з яким її чоловік помер 1942 року від крововиливу в мозок.

Про справжнє місце й обставини загибелі Курбаса стало відомо лише у 1997 році, коли було знайдено й оприлюднено заведену проти нього «Справу № 3168», а також соловецькі «розстрільні списки».